110 років від дня народження Варлама Тихоновича Шаламова

110 років від дня народження Варлама Тихоновича Шаламова (1907-1982), видатного російського прозаїка і поета, письменника надзвичайно трагічної долі. За фахом юрист. В поетичних рядках «Колимських зошитів» і жорсткій прозі «Колимських оповідань» відобразив побачене і пережите в таборах сталінського ГУЛАГу, в яких йому довелося перебувати в 1937-1953 роках.

«Колимські оповідання» Шаламова і на сьогодні залишаються однією з найсильніших книжок про ГУЛАГ. Це гола, гостра, надзвичайно жорстка проза без жодного натяку на «художественную красивость». Солженіцин з його прозою, присвяченою цій темі, у порівнянні з Шаламовим виглядає мало не Тургенєвим пізнього періоду; можливо, причина криється у різному життєвому досвіді? Чи погляді? Адже «шарашка» у порівнянні з золотовидобувними рудниками Колими може видатись раєм. До речі, Шаламов намагався полемізувати з Солженіциним на цю тему (щоправда, безуспішно). Ці два російських письменники являють собою два разючих приклади долі. Солженіцин – з його Нобелівською премією, чималим літературним доробком, майже фанатичним поклонінням на Заході, а потім обласканістю (звісно що корисливою) офіційною владою на батьківщині – і Шаламов – самітник, зек, мученик. Удова Осипа Мандельштама Надія Мандельштам казала, що він нагадував їй якусь модерністську покручену скульптуру з заліза. Останні роки життя Варлама Шаламова пройшли у психдиспансері. Він поволі почав втрачати слух, зір, мову. Йому здавалося, що він знову у таборі. Поривався кудись іти, а його прив’язували до залізного казенного ліжка. На похоронах письменника кагебістів було більше, ніж тих, хто знав його і прийшов провести в останню путь. Система до останнього не хотіла його відпускати. Творчість Шаламова не вивчають в російських школах, а жаль – історія повторюється.