Ср. Чер 12th, 2024

“Два метри сексу”, мова і вороги: Про що книжка Юлії Мендель

Лип29,2021

Depo.ua вже звертав увагу читачів на те, що навколо Володимира Зеленського технологи Банкової творять культ особи. Не знаємо, чи це подобається президенту, принаймні книга Мендель, яку можна вважати цеглинкою в цей культ, з’явилася друком. Чи вивчатимуть твір колишньої прессекретарки президента у школах, як вивчали біографії радянських вождів, чи скоро забудуть, залежатиме від того, чи приживеться в суспільстві набір міфів, які просуваються новітніми міфотворцями.  

Збірка “зелених” міфів

У Середньовіччі при королівському дворі були головний візир або радник короля, придворний лікар, астролог, блазень, хроніст… З головним візиром зрозуміло, авторка низає Єрмака “другою особою” в державі. Про блазнів промовчимо. А Мендель, судячи з детального опису подій, в оточенні президента – хроніст. Але стиль її – не літописний, він нагадує агіографічну літературу – опис життя і діянь святих і мучеників. 

В агіографічного жанру є свої художні особливості. В таких творах обов’язково була розповідь про походження святого, про те, з якої він родини. Про родину Зеленського Мендель згадує кілька разів. В одному місці каже, що він – селфімейд-людина з абсолютно бідної родини. В іншому, розповідаючи про співбесіду з президентом на фінальному етапі конкурсу на прессекретаря: якщо людина з бідної родини може стати президентом, а дівчина з бідної родини його прессекретарем, то це є виявом української мрії, яку ми можемо побудувати разом. Зеленському відповідь Мендель сподобалася. Згадка про бідність трохи дивує. Що ж тоді казати про Леоніда Кравчука чи Леоніда Кучму, батьки яких загинули на війні, а дитинство майбутніх президентів пройшло в селі. При Сталіну, та й потім, селянство бідувало незрівнянно більше, аніж кандидати наук та інженери у промислових містах часів пізнього СРСР. Схоже, в ОП досі не зрозуміли, що міф про мільйонера з хащ, точніше з великого пролетарського міста, міг діяти на виборця ще в 2019-му, але не зараз. Так само, як і міф про скромного вчителя Голобородька, що став президентом.

Інша особливість агіографічних творів – у них святі обов’язково творили чудеса. У книзі Мендель Зеленський по воді не ходить і біснуватих не сцілює, але авторка змальовує свого шефа як неординарного політичного діяча, здатного приймати складні рішення попри небезпеки, і заодно – як людяного. Цікавий фрагмент можемо знайти у 10 розділі книги, де Мендель згадує історії, які ставалися із Зеленським, але не потрапили в ефіри. Під час однієї з поїздок у регіони люди дуже хотіли зробити селфі з президентом, створився натовп, у якому була маленька дівчинка. Вона від переляку заплакала, президент почув і кинувся заспокоювати дівчинку. Натовп більше не накочувався хвилями. Хіба не осучаснений варіант середньовічної віри в чудеса? І ще – вам це ніякого іншого президента не нагадує?

Наступна особливість – святого випробовують у вірі, злі і підступні сили заважають йому, але він їх поборює. У книзі Мендель таких підступників вистачає. Головний – Петро Порошенко. Звинувачення на його адресу колишня прессекретарка Зеленського закидає наліво і направо. Всі вони майже без змін – ярлики, навішані на нього ще під час передвиборчої кампанії Зеленського. Звинувачення, зауважимо, не доведені ні слідством, ні судом. Є й інші вороги – політичні опоненти з кола старих облич, олігархи, які наймають людей на протести, ініціатори протестних акцій ФОПів, журналісти, які поширюють фейки… Якщо коротко, то все це підпорядковується ще одному міфові, який вкорінився серед виборців “зелених” – Зеленський та його команда працюють, але їм постійно заважають.

Мендель приділяє багато уваги розвінчанню, як вона вважає, фейків та дезінформації, що поширюються ЗМІ. У цьому контексті цікавим видався її погляд на історію з активістом Сергієм Стерненком. Дістається і йому самому (“як маленький пихатий хлопчисько, він робив собі ім’я, називаючи своїм головним ворогом президента країни”), і групі підтримки Стерненка (під час акції біля президентського Офісу “вони святкували свободу вандалізму”), і його адвокатам. Тут важливий момент: говорячи про адвоката Масі Найема Мендель згадує про Мустафу Найема, який, сидячи на доволі “жирній” зарплаті в “Укроборонпромі”, підливав олії у вогонь.

Чому важливий? У її книзі багато написано не лише про ворогів Зе-команди ззовні, але й про “відступників” усередині. Мендель зневажливо згадує про “хамовитого люмпена” Андрія Богдана, ніби глузуючи, про “два метри сексу” Олексія Гончарука. Тобто, про людей, які були в команді, але її покинули, на релігійний лад – не захотіли залишатися “апостолами” президента-мрійника з масштабною візією, як авторка називає президента Зеленського, і стали єретиками.

Вірую, тому що абсурдно

У соцмережах були закиди, що книга Мендель примітивна, оповіді про діяння нинішнього гаранта пафосні і на цей опус очікує фіаско. Утримаємося від оцінок. Зазначимо лише: ми читали книгу аби, по-перше, збагнути, якими смислами технологи Банкової наповнюють культ особи президента; по-друге, зрозуміти світогляд людей, які радять президенту; по-третє, оскільки жоден культ неможливий без віри, з’ясувати, якими ж є символи віри в Зеленського. Тобто, який той “рай”, де “кожен із нас президент”.

Авторка жорстко критикує консервативну ідеологію часів Порошенка, зокрема, мовну політику. Вона називає мову “занадто конфліктним символом, щоб побудувати навколо нього ідею нації”, проповідує необхідність “української російської” в Україні і творення культури “у форматі космополітизму”. Тобто, нічого нового, в нашій історії заклики до м’якої українізації, до врахування мовних потреб нацменшин (дивись – громадян, які вперто не бажають розмовляти українською), вже звучали неодноразово. З книги Мендель можна зрозуміти: відмова влади від перегляду закону про державну мову – явище тимчасове. Бо один із символів її віри, її ідеології – космополітизм. За приклад такої політики Мендель бере повоєнну Німеччину. Це давній технологічний виверт, адже у Німеччині немає громадян, які б не розмовляли німецькою і не бажали знати історію свого народу. Складну історію, але національну, ніяк не компополітичну.

Хто заважає впроваджувати “символ віри”? Апологети українського націоналізму і проросійського світу, ті “хто не міг відірватися від вимені Кремля”. Мендель не перша із Зе-команди, у кого довелося зустрічати такий підхід. Під об’єднанням, “зшиванням” країни вони, вочевидь, розуміють не єднання українців навколо національних символів, як єдналися всі великі нації в історії, і не ліквідацію впливу Росії, який та здійснює засобами своїх національних символів і мова – один із головних. Рецепт наступний: давайте українських націоналістів і проросійських діячів оголосимо крайнощами, наслідком “травм минулого”, і нівелюватимемо вплив одних та інших. І буде всім щастя.

Ще один символ віри – переконання у здатності Зеленського здолати корупцію, бідність, олігархів. Цим темам Мендель приділяє в книзі значну увагу. А що маємо насправді? За даними Держстату у 2020 році доходи нижче фактичного прожиткового мінімуму отримували 8,8 млн (23,2%) громадян України. У 2019 році доходи нижче мінімуму отримали 23,1% громадян. Рівень бідності в останні роки постійно знижувався, але 2020 рік вибивається із загальної тенденції. У той же час у 2020 році доходи 20% найбільш забезпечених українців перевищували доходи 20% найменш забезпечених в 3,5 рази.

Наступне – боротьба з корупцією. ГО “Наші гроші”, проаналізувавши статистику посадок за корупційними статтями, дійшла висновку: у часи Зеленського зменшились кількість і суворість вироків за корупційні злочини за всіма статтями Кримінального Кодексу.

Що ж до олігархів, то тут, з одного боку, маємо законопроект про них, прийнятий у першому читанні, але є сумніви, що у такому вигляді його підтримають в цілому, і маємо саму Мендель, котра влаштувалася ведучою програми “Велика деолігархізація” на телеканалі, що належить Ринату Ахметову. Через це у соцмережах кепкують, перефразовуючи назву книги експрессекретарки Зеленського – “кожен із нас олігарх”.



Related Post