Виробництво патронів в Україні: Чергова спроба почати спочатку

Фото: Вікіпедія

Днями Державний концерн “Укроборонпром” домовився про співпрацю з канадськими компаніями GL Munitions Inc. та Waterbury-Farrel щодо будівництва в Україні патронного заводу.

Очевидно, щоб підкреслити серйозність намірів, перед підписанням угоди українською стороною було підписано меморандум з Агенцією уряду Канади щодо порозуміння та співробітництва у оборонно-промисловій сфері, аерокосмічної діяльності та виробництва боєприпасів.

За словами гендиректора “Укроборонпрому” Юрія Гусєва, цей проект має розв’язати одну із головних проблем української оборонної промисловості – відсутність повноцінного патронного заводу, який Україна втратила в 2014 після окупації Луганська.

Хто будуватиме патронний завод

Згідно з підписаною угодою, канадська компанія Waterbury Farrel спільного з іншою канадською компанією GL Munitions INC, Державним концерном “Укроборонпром” і Державною акціонерною холдинговою компанією “Артем” мають створити в Україні підприємство з виробництва боєприпасів для стрілецької зброї.

З українськими компаніями все зрозуміло. ДАХК “Артем” є відомим виробником боєприпасів, зокрема – авіаційних керованих ракет класу “повітря-повітря”, автоматизованих комплексів для підготовки і технічного обслуговування авіаційних керованих засобів ураження, протитанкових керованих ракет тощо. А “Укроборонпром” – це державна надбудова (дехто називає її “прокладкою”), без якої в Україні не обходиться жодне державне виробництво озброєння.

Що стосується канадців, то тут все набагато цікавіше. Компанія Waterbury Farrel заснована у 1851-му і є підрозділом всесвітньовідомого виробника зброї Magnum Integrated Technologies Inc. Сама ж Waterbury Farrel є світовим лідером у розробці та виробництві високопродуктивних пресів, прокатних станів, дротяних і стрижневих фрез та виробів з металопродукції, що обслуговують різних комерційних та державних замовників. Наразі вона бере участь одразу в декількох великих міжнародних проектах в оборонній галузі. Простіше кажучи – компанія зі світовим іменем, авторитет якої не викликає сумнівів.

А ось з іншою фірмою не все так однозначно. Корпорація GL Munitions Inc. (розташована за адресою 777 Bay St. Suite 2803 Toronto) створена лише півтора місяці тому – 19 квітня 2021 року та навіть не має робочого сайту.

Щоправда, не варто одразу кричати “зрада” – в західному світі поширені випадки, коли під державні гарантії створюються окремі юридичні особи для реалізації конкретних проектів. Хоча, звісно, за українськими “традиціями” такі компанії створюються переважно для відмивання коштів. Однак, якось слабо віриться у те, що канадці будуть грати в такі брудні ігри, ще й під гарантії свого уряду.

Що це буде за завод

На жаль, наразі ані українська, ані канадська сторони не надали офіційної інформації про те – який саме асортимент боєприпасів вироблятиме новий завод. Однак, враховуючи згадки про Луганський патронний завод, який він має замінити, можна припустити, що вироблятиметься аналогічний асортимент. До того ж неодноразово звучали заяви з Міноборони про необхідність власного виробництва патронів калібру від 5,45-мм до 14,5-мм.

Взагалі, питання власного виробництва боєприпасів для України сьогодні є дуже актуальним, адже країна перебуває у стані хоч і не оголошеної, та все ж війни. Навіть під час “режимів тиші” і різного роду “перемир’їв”, українським військовослужбовцям щодня доводиться стріляти з різних видів стрілецької зброї (вона не заборонена Мінськими угодами), спустошуючи тим самим склади, які дістались у спадок ще від СРСР.

А з поповненням цих самих складів, як ми всі знаємо, у нас наразі якщо не біда, то десь близько до того. Про Луганський патронний завод ми вже згадували – тепер про нього можна забути. А радянські запаси мало того що не бездонні і часто некондиційні, так ще й внаслідок останніх диверсій суттєво “прорідилися”.

Звісно, боєприпаси на складах не закінчаться завтра-післязавтра. Крім того, латвійці з поляками виручають – в рамках міжнародного співробітництва задешево продають Україні свої запаси часів Варшавського договору (самі вони давно перейшли на стандарти НАТО). Зокрема відомо, що Литва у 2016 році передала Україні 150 тон боєприпасів, переважно патронів для АК-47. Але вічно так тривати не буде, а на будівництво, запуск та наладку власного заводу, за оцінками спеціалістів, має піти не менше 2-3-х років. Наразі ж його ще навіть не почали будувати. Хоча й не раз намагалися.

Історія попередніх спроб

В липні 2017 року п’ятий президент Петро Порошенко запропонував побудувати в Україні завод боєприпасів навзамін втраченого Луганського патронного заводу та виділити на це 1,4 млрд грн.

Цю тему підхопив тодішній заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Юрій Бровченко. Зокрема він повідомляв, що на фондах Міноборони планується виробляти патрони від 5,45-мм до 14,5-мм, а також артилерійські снаряди стандарту НАТО.

Навіть було оголошено, що для виконання програми розвитку виробництва боєприпасів, яка передбачає реанімацію підприємств і створення нових, МЕРТ провело процедуру закупівлі лінії виробництва корпусів снарядів і гільз калібру 100-155-мм, адже планується перехід на основний калібр, що використовують країни НАТО – 155-мм.

“Все обладнання, яке закуповується і буде поставлятися в рамках цієї програми, буде адаптовано під стандарти НАТО. Вироблятися ці снаряди, швидше за все, будуть на ДАХК “Артем”, – повідомили тоді в міністерстві.

Однак, у 2019 році вже колишнього заступника міністра Юрія Бровченка заарештували за привласнення коштів витрачених на фіктивне придбання ліній виробництва артилерійських снарядів на загальну суму понад 16,5 мільйона доларів США.

Читайте також: Боєприпаси стандарту НАТО: Коли в Україні запрацює власне виробництво артилерійських снарядів

Паралельним курсом в серпні 2017 року міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич пропонував тодішньому керівнику “Укроборонпрому” Роману Романову розглянути Миколаїв, як базу для будівництва патронного заводу.

“У Миколаєві є “Індустріальна зона 2”, яка має вихід до портів, всі необхідні комунікації, а також вихід до спецпорту “Ольвія”, де облаштовані склади для зберігання продукції, є охорона тощо. Впевнений, що це буде хороше капіталовкладення, особливо, враховуючи те, що патрони потрібні аби захищати нашу державу”, – звернувся тоді Сєнкевич до Романова.

Романов у відповідь пообіцяв, що у випадку, коли будівництво патронного заводу доручать “Укроборонпрому”, пропозиція Миколаєва буде обов’язково розглянута. На тому все й завершилось.

В грудні 2019 року повідомлялося про плани будівництва патронного заводу приватним інвестором на території індустріального парку “Павлоград” у Дніпропетровській області. Передбачалося, що цей патронний завод стане першим підприємством, зведеним “з нуля” в індустріальних парках області.

“Вже навесні компанія “Конкорд-Інжиніринг” планує почати будівництво патронного заводу. Цей промисловий об’єкт зведуть за новітніми технологіями. Там створять 300 робочих місць”, – обіцяв тоді директор інвестиційно-інноваційного центру Дніпропетровської ОДА Олександр Коломійцев. Однак, завод у Павлограді досі не запрацював.

Ну і не можна не згадати, що вже третій рік “будує” свій патронний завод Міністерство оборони України. На створення виробництва боєприпасів на арсеналах Міноборони планується витратити 300 млн грн. Проте ці плани переписуються з року в рік, а виробництво досі не почалося.

Читайте також: Завод боєприпасів в Україні-2017: Чому він таки (не)з’явиться

Що вдалося зробити

Однак не обійшлося й без позитиву. З успішних кейсів можна згадати, що в грудні 2018 року на Вінницькому заводі “Форт” почала діяти лінія повного циклу виробництва патронів калібрів 9х18-мм та 9х19-мм для пістолетів. Це пістолети для поліцейських, нацгвардійців, прикордонників, тобто для всіх підрозділів системи МВС.

Крім цього, у 2019 році у Києві запустили виробництво набоїв 7,62×51-мм (калібр НАТО) приватною компанією “Зброяр”, які вже пройшли випробування та закуповуються Збройними силами України для нових вітчизняних гвинтівок UAR-10 та UAR-008, які також надходять на озброєння.

Але, за великим рахунком, все це – крапля в морі. Ані асортимент, ані об’єми цих заводів наразі неспроможні покрити всі потреби українських силових підрозділів.

Очевидним є те, що власний завод з виробництва боєприпасів для стрілецької зброї Україні потрібен. І розмови про його створення ведуться вже не один рік. Однак в силу різних обставин (бюрократія, корупція тощо) до переходу від слів до діла справа досі не дійшла.

Можна навіть сказати, що в Україні це питання рухається по спіралі і зараз спостерігається черговий виток. Чи стане він, на відміну від всіх попередніх, успішним – побачимо лише з часом. Як побачимо й те, наскільки серйозним партнером виявиться канадська фірма-одноденка.