Блогер підвів підсумки 2021 року для Росії.

Більшість росіян з надією очікували прихід Нового 2021 року. І це не дивно. Пандемія повністю змінила звичний порядок і ускладнила і без того не просте життя мільйонів людей. Отруєння Навального, яке ледь не призвело до його загибелі, зміна Конституції, за новою редакцією якої Путін отримав право практично довічного царювання, «закиди» диктатора Лукашенка, соратника Кремля та сусіда, який остаточно втратив розум та практично «зґвалтував» власну країну що б залишитися при владі.

Новини протягом 2020 року аж ніяк не приваблювали своєю добротою та позитивом. Тому, виходячи з принципу «гірше вже не буде», пересічні росіяни чекали наближення Нового 2021 року як відкриття нової чистої сторінки у житті з метою забути про усі негаразди важкого 2020 року. Та не так сталося, як гадалося…

Такий очікуваний Новий рік розпочався досить активно і непередбачувано. Оптимістичне «Мальчик, водочки нам принеси. Мы домой летим» дружини Навального завершилося цілком очікуваним арештом, судом та ув’язненням «головного ворога Путіна», який повернувся до Росії після лікування у Німеччині, куди він потрапив у результаті отруєння агентами ФСБ. У Німеччині Навальний за допомогою свого близького оточення провів розслідування власного отруєння і довів безумовну дотичність до замаху на вбивство агентів російських спецслужб. Після такого викриття мало хто очікував повернення Навального до Росії. Як же здивувалися «небожителі Кремля», коли Навальний з дружиною з посмішкою сів до літака, який прямував до Москви. Для Навального це був принциповий крок. Він завжди наголошував на тому, що пов’язує своє майбутнє з Росією.

Та Путін не міг допустити появу опозиціонера в країні, тому «суддя за викликом» відправила Навального у в’язницю прямо з відділка поліції, провівши термінове «замовне» виїзне засідання суду.

Ця подія розпочала цілу низку протестів, які охопили більш ніж 200 великих та маленьких міст Росії. Влада «відповіла» гумовими кийками та рекордною кількістю затриманих громадян. Тільки за офіційними даними було затримано більш ніж 17,5 тис. чоловік. Багато хто з активістів опинився за гратами.

Юридичним «винаходом» початку року стали так звані «санітарні справи», за яким, в першу чергу, притягували до відповідальності прихильників Навального. Їх звинувачували в порушенні заборони на організацію мітингів за часів пандемії, уникаючи тим самим будь яких політичних мотивів у діях влади.

Події початку року в Росії, за жорстокістю свого сценарію, нагадували минулорічні події у Білорусі, коли силовики Лукашенко практично «втоптали в землю» прагнення до свободи білоруського народу. Путін зрозумів, що агресивні дії силовиків негативно відображаються на його рейтингах, тому на де який час силовики «притихли». Але вже 13 березня на муніципальному форумі у Москві, залу, де зібралося близько 200 незалежних депутатів, заблокували бійці спецпідрозділів поліції. Всі учасники форуму були відправлені до суду, де їх звинуватили у організації та участі у «небажаному» заході.

Потім були нові масштабні акції більш ніж у 100 містах, пов’язані з голодуванням, яке оголосив Навальний у відповідь на нехтування владою його скарг на погіршення здоров’я. у поліцейських відділках опинилося більше 2 тис. чоловік. Більшість затримали вже після мітингів, встановивши їх причетність до акцій за даними оперативних відеозаписів та даних з камер спостереження.

Завдяки цим подіям рейтинги правлячої «Єдиної Росії» обновили історичний мінімум за останні 13 років. Напередодні виборів до Держдуми такий стан справ вочевидь не влаштовував владу, тому Кремль вирішив повністю «зачистити» всіх незгодних з діючим режимом. У квітні ФБК Навального був признаний «екстремістською організацією». Політична діяльність Навального та його прихильників практично була визначена по за законом.

У травні були зроблені правки у діюче законодавство, які принесли новий термін «особа, причетна до екстремістської діяльності». Будь хто з тих, хто хоч якось висловлював підтримку Навальному, по новому законодавству відсторонялися від участі у виборах. Навіть на муніципальні посади.

31 травня ФСБ заблокувало у Пулково літак, на борту якого знаходився опозиційний політик Андрій Пивоваров. Його звинуватили у керівництві «небажаною організацією». Головною та єдиною причиною його арешту було бажання останнього балотуватися на виборах у Держдуму та скласти конкуренцію кандидатам від «Єдиної Росії». Через декілька днів за гратами опинився лідер опозиції з Петербургу Максим Рєзник. Ніяких доказів вживання ним наркотичних препаратів надано не було, але до виборів його не допустили. І перший і другий опозиційні політики до цих пір знаходяться під вартою.

Путін, практично як завжди, відокремив себе від «Єдиної Росії», з її падаючими рейтингами, на виборах. На «амбразуру» були кинуті Шойгу та Лавров. Вони виступали партійним «потягом» для кандидатів від правлячої партії. Партії, депутати якої протягом останніх років приймали антисоціальні та грабіжницькі закони, що стоять на варті не народу Росії, а олігархічного оточення Путіна. Підлив перед виборами масла у вогонь Росстат, який заявив, що пенсіонери Росії стали біднішими ніж раніше. Це йшло у розріз з заявами Путіна про те, що пенсійна реформа тільки поліпшить стан пенсіонерів і ніяким чином не зашкодить їхньому існуванню. Таке «неподобство» призвело до заборони публікацій Росстату протягом передвиборчої кампанії.

За відсутності незалежних кандидатів від знищеної владою опозиції, для Кремля з’явилася реальна загроза посилення КПРФ, як єдиного можливого конкурента.

Прогнозувалася навіть перемога у окремих регіонах кандидатів від КПРФ над кандидатами від провладної партії. Тому, не довго думаючи, за порушення у поданих документах був позбавлений реєстрації один із лідерів КПРФ Павло Грудінін. Можливо ця міра була навіть «наддостатньою», бо за результатами виборів (навіть підтасованих) з’ясувалося, що виборці не захотіли голосувати «за менше зло».

Непередбачуваність результатів змусила Кремль задіяти «новітні» механізми викривлення результатів. Триденне голосування, яке вже було апробоване на поправках до Конституції, надало додаткову можливість масових підтасувань результатів «чесних» виборів. Контролювати перебіг процесу стало практично неможливо. Якщо додати до цього можливості запровадженого електронного голосування, стає зрозумілим, що надій на «чесні та прозорі» взагалі не було. Та й залякане владою кримінальними справами суспільство не сподівалося на порядність та справедливість влади, тому й практично будь яких серйозних акцій спротиву «вкраденим виборам» в Росії не відбулося. «Єдина Росія» «впевнено перемогла», за що Путін особисто подякував голові ЦВК Елі Памфіловій.

Єдиними, хто публічно не погодився з результатами, були представники КПРФ. Зокрема депутат Валерій Рашкін «виводив» у центр Москви прихильників, але вже у жовтні, після відвертої «лосиної підстави» в лісі під Саратовом, його було позбавлено депутатської недоторканості.

Влада Кремля залишилася «при свої» – при владі. Наприкінці року було сподівання на хоч якесь збереження справедливості. Щорічну Премію Миру від Нобелевського комітету суспільство пророкувало або Олексію Навальному або Марії Колесниковій, що надало б певну «недоторканість» цим борцям за свободу та справедливість. Але й тут, на радість Путіна, Європа пішла на компроміс. Премію отримав головний редактор «Нової газети» Дмитро Муратов. Безумовно, премію він заслужив, «Нова газета» намагається відверто вказувати владі на її негаразди, помилки та, навіть, злочини. Але компроміс – то таки компроміс. Муратов – не Навальний.

В останні місяці року влада продовжила наступ на права та свободи, заборонивши діяльність найстарішого російського правозахисного та просвітницького центру «Меморіал». Тепер політв’язні Росії залишилися напризволяще з репресивною машиною Кремля. Центр, до створення якого у свій час долучився академік Сахаров, був визнаний таким, що «виправдовує тероризм та несе депресію російському суспільству». Лише 3 роки тому Путін власноруч відкривав меморіал жертвам політичних репресій на проспекті Академіка Сахарова в Москві та «штовхав» проникливу промову про те, як важливо «пам’ятати про жертви репресій». «Кожному могли бути пред’явлені надумані та абсолютно абсурдні звинувачення» – говорив тоді Путін. Але то було три роки тому. Тепер, в сучасній путінській Росії ці слова стали «наказом до дії» для силових структур Кремля.

За «Меморіалом» послідував ОВД-інфо, який надавав допомогу політв’язням. Ця організація теж опинилася по за законом…

Це далеко не повний перелік прикладів руйнації принципів демократії та соціальної справедливості, якими так наповнений був минулий 2021 рік для Росії. Він вийшов досить похмурим. Коронавірус нікуди не дівся, люди бідніли, чиновники «жиріли», «скрепи» хиталися, країна ще глибше поринула у кризу. А надії на світле майбутнє не справдились. Неможливо пригадати хоча б щось, що у 2021 році викликало б загальне піднесення простих росіян, російської нації.

Постійний тиск влади, яка весь рік намагалася відібрати у росіян хоча б якісь залишки прав та свобод, нові репресивні закони, використання пандемії для створення величезної інфраструктури для тотального контролю суспільства, розгром громадських опозиційних організацій, «драконівська» цензура в Інтернеті… Все це вже не викликає подив, бо стало цілком звичною ознакою сучасної путінської Росії.

За підсумковими даними дослідження аналітиків Gallup International, рівень щастя у світі поступово зростає. Але до Росії це не стосується: вона опинилася в останній п’ятірці рейтингу. Задоволеність життям у росіян стрімко знижується. Зараз цей показник перебуває на мінімальному рівні протягом останніх 10 років.

Стає цілком зрозуміло, чому головним проханням від росіян до Діда Мороза все частіше за останні роки звучить прохання про милосердя.

©Юрій Федоренко