“За 10 років, витративши 50 з величезним “хвостиком” мільярлдів доларів ми можемо створити потужну армію із сучасним озброєнням, яка і без ядерної зброї гарантуватиме безпеку”– про це розповів на своєму блозі на “До Слова” експерт та письменник Павло Бондаренко:
Час від часу в суспільство вкидається ідея повернення до статусу ядерної держави. Мовляв, створимо ядерну бомбу і Путін забереться геть, а нас боятимуться і поважатимуть.
Причому ці заклики лунають як від націоналістів – ВО «Свобода», наприклад, так і з протилежного табору – від того ж таки Вадима Рабіновича. Що ж, давайте проаналізуємо наскільки це реально і головне — наскільки це нам допоможе. Тут кілька аспектів. Спеціалісти, гадаю, ще додадуть.
1. Аспект політичний і правовий. Україна підписала Угоду про нерозповсюдження ядерної зброї. Вийшовши з неї, ми ризикуємо потрапити під жорстокі санкції.
Кажуть: Україна має правові підстави для виходу з цієї угоди — порушення Росією норм Будапештського меморандуму. Припустимо, посилаючись на цю обставину, ми зробимо цей крок. Але немає гарантії, що санкції проти нас не введуть. Більше того — їх введуть напевне, бо Будапештський меморандум не має прямого зв’язку з Угодою про нерозповсюдження. От якби ми у свій час домоглися внести відповідну умову: якщо, то…
Під санкціями жити несолодко — приклади Ірану та Північної Кореї збрехати не дадуть.
2. Аспект технологічний. Припустимо, що світове співтовариство погодилося на наш крок і санкції не ввела. Обмежилося «стурбованістю». Постає питання: а чи здатна Україна створити ядерні боєприпаси та носії до них і скільки часу на це піде?
Кажучи, що свого часу ми мали третій у світі ядерний потенціал, ми лукавимо перед самими собою. Ми мали третю у світі кількість ядерних зарядів і носіїв до них. Це велика різниця, бо потенціал обумовлює ще й здатність держави обслуговувати цю зброю, виготовляти нові боєголовки замість тих, що вичерпали термін дії (а ви не знали, що боєголовки з часом стають непридатними?) й розробляти нові типи зарядів та носіїв.
З носіями, припустимо, у нас все нормально. А от з тим, що ставиться на них… Справа в тому, що у нас стояла чужа ядерна зброя. Боєголовки виготовлялися в Росії; в Росії створювалися чіпи до них; в Росії розташовувалися командні центри і «ядерна кнопка» була в Росії.
Відтак, нам треба «з нуля», самостійно вести теоретичні розробки, потім конструювати боєголовки, потім створювати під них інфраструктуру: завод із збагачення урану й відповідні «паралельні» підприємства. А ми не маємо навіть технології збагачення – її також треба розробляти «з нуля».
Російські експерти порахували: аби вийти на виробництво ядерних боєприпасів, Україні знадобиться мінімум 10 років. Це якщо «ядерні держави», ООН, ЄС, МАГАТЕ міцно-міцно заплющать очі й дадуть «добро».
3. Аспект фінансовий. За підрахунками спеціалістів, для створення повного циклу (ядерний боєприпас і носії) Україні знадобиться більш ніж 50 мільярдів доларів. Враховуючи мінімальний термін для створення повного циклу – по 5 мільярдів доларів на рік. Ще один військовий бюджет України.
Але і це ще не все. Це лише на розробку повного циклу. А далі треба будувати заряди і носії. Кожна ракета коштує грошей. Вартість однієї обчислюється десятками мільйонів доларів. І кожна ядерна боєголовка коштує грошей. А ще пускові установки або ракетні шахти — не в чистому ж полі ви їх поставите, мов “три тополя на плющіхє”.
Ну і витрати на утримання. Навіть Пакистан із своїм скромним ядерним потенціалом щорічно витрачає на його утримання до 2,5 мільярдів доларів. Росія – 15 мільярдів.
Загальна ціна питання – 12 мільйноів доларів на годину – стільки витрачають на свій “ядерний щит” ті, хто його мають.
4. Аспект військовий. Кажуть: а ми затягнемо пояси, сядемо на хліб і воду, створимо 10 або і 20 ракет та відповідну кількість ракет, націлимо їх на Москву, Пітер та й поставимо росіянам ультиматум…
Уявімо, що у нас вийшло. І що ми поставили ультиматум. А Путін у відповідь: а не пішли б ви… Що далі? Що далі? Стріляти? Розв’язати ядерну війну? З Росією?!
Москву і Пітер прикриває протиракетна оборона, яка призначена для перехоплення носіїв. Очевидно, що таку кількість наших ракет вони якось зможуть нейтралізувати. А потім жахнуть у відповідь. Тож для перемоги нам потрібна велика кількість ракет.
І знову питання: якщо Кремль не піддасться на ультиматум – ми розв’яжемо з ним ядерну війну? Так нам потрібно ще й власну протиракетну оборону створювати. Ми ж не самогубці, правда? Скільки коштів вона забере і часу?
Припустимо ми пальнули. Випустили всі 10, або навіть 20 наших ракет. Росія має 1561 ядерну боєголовку на 501 носіях. Вистачить не лише на Київ і обласні центри, але й на районні. І ще залишиться. І Путіну це добре відомо. І відомо, що ми не самогубці.
Ядерна зброя – це зброя стримування. За принципом «якщо ви по нас запустите — ми по вам вдаримо у відповідь». Лише закінчений псих наважиться використати її першим. От вам картина маслом: і Пакистан, і Індія мають ядерну зброю. Вони за останні 40 років неодноразово зустрічалися у звичайному бою за участі танків та авіації. Але досі чомусь ніхто не запустив у ворога ядерну ракету.
Нарешті останнє: а чому ви вирішили, що Москва чекатиме доки ми набудуємо собі ракет? Москва зробить просто: оголосить, що ядерний проект України створює для Росії загрозу і тому спроба розробити таку зброю і почати її виробляти потягне за собою превентивний удар російської авіації по заводу із збагачення урану, «Південмашу» та інших об’єктах.
Ви вірите, що НАТО, США та ЄС введуть проти Москви за це санкції або захищатимуть нас віськово в такому випадку? З яких радощів? За спробу набути ядерну зброю?
Я б на місці росіян дочекався, поки ми не витратимо на проект шалені мільярди, залишившись, як Північна Корея, у драних штанях, а потім і розбомбив би це все. Звичайними бомбами та ракетами.
5. Знову політичний аспект. Та навіть якби ми наважилися убити себе та своїх дітей у ядерній війні з Росією, нам цього не дадуть зробити. Нас задушать США, ЄС, НАТО. Якщо потрібно – масованою військовою операцією. Бо нікому не потрібні психи з ядерною палицею в центрі Європи. І радіоактивна пустеля не потрібна.
Висновок: як би ми не хотіли цього, але вихід з Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї себе не виправдовує. Він не вирішує проблеми збройного конфлікту з Росією, але загрожує зникненню України як такої.
Українці мають гарну приказку: «Дурень думкою багатіє».До слова: за 10 років, витративши 50 з величезним “хвостиком” мільярлдів доларів ми можемо створити потужну армію із сучасним озброєнням, яка і без ядерної зброї гарантуватиме що будь-який агресор отримає по зубах так, що мало не видасться. Та ще й набути статус офіційного союзника США або навіть в НАТО та ЄС вступити. Так навіщо ж маятися нездійснпенними фантазіями і йти на масу ризиків?
ПАВЛО ПРАВИЙ (Павло Бондаренко) на “До Слова”