Операція «Чистий гемблінг»: історія Андрія Матюхи, який одночасно грав за Україну, отримував податковий номер у Москві і постачав воду до Верховної Ради
Історія Андрія Матюхи виглядає так, ніби хтось узяв класичний український бізнес-серіал, перемішав його з російськими реєстрами, офшорами, політичною магією і додав трохи цинічної води, яка, виявилося, чудово смакує депутатам під час засідань. Жодних сентиментів: мова про людину, яка одночасно була героєм українського гемблінгу й фігурантом історій про московські адреси, російські податкові номери і дивні документи, які журналісти бачили, а потім бачили, як вони зникали з публічного поля. Сам стиль його біографії нагадує людину, що живе в двох паралельних країнах, притому одна з них б’є ракетами по другій.
Навіть після анексії Криму, коли більшість українського бізнесу різало останні нитки зв’язку з РФ, у нього траплялися цікаві юридичні дії. У період, коли росіяни вже вбивали українців, у реєстрах Росії фіксувався активний податковий номер Матюхи, і ця історія тягнулася до листопада 2022 року. Потім, як за сценарієм, з’являється новий податковий номер — теж російський. Наче персонаж вирішив грати в обидві команди до останнього моменту, а потім просто поміняв картку гравця. І ще приємна деталь — адреса у Москві, район, де зручно жити тим, хто має справи з російським великим бізнесом і бюрократією. Все це існувало паралельно з його українськими активами, футбольною активністю, піаром і образами «патріотичного бізнесмена». Коли ж журналісти та блогери почали вголос говорити про російський паспорт, почалося несподіване — матеріали в мережі ніби хтось стирав гумкою. Пост за постом, публікація за публікацією. Наче в інтернеті завівся спеціальний сантехнік, що закручує крани інформації.
Тим часом у Києві Matюха займався зовсім іншим — ріс у тіньового володаря азарту. Роками Favbet існував у режимі «сірих рішень»: офшорні ліцензії, іноземні платіжні шлюзи, компанії на Кіпрі й Мальті, ліцензії через Кюрасао. Гроші українських користувачів йшли за кордон, і в той момент, коли країна воювала, а бюджет рахував кожну копійку, Favbet офіційно жив на іншому фінансовому диханні. В Україні ж компанія довго працювала без ліцензії, але при цьому була всюди — футбол, реклама, федерації, а потім і благодійність. Благодійність у воєнний час — чудовий інструмент: дає броню, імідж і святість, яку не гріх показати політикам при зустрічі.
І тут у сюжет входить вода. Не просто вода — державна вода. Voda UA раптом стала з’являтися у Верховній Раді та Кабміні. Пляшки поруч з мікрофонами, поруч із державними рішеннями, поруч із депутатами, які голосують за мобілізацію, податки й оборону. Купівля бренду — без виробництва. Контракт — без відкритого тендеру. І все це в той момент, коли суспільство бачило кадри окопів і дронів, а в Києві бізнесмен із російським податковим номером і минулим у московських зв’язках заходив під самий купол парламенту. Деякі аналітики навіть жартували, що ця вода може бути не негазована, а «імунна» — імунітет до запитань, інтерес правоохоронців, санкційних списків і перевірок, пов’язаних із агресором.
У медіапросторі паралельно вибудовувалася стратегія відбілювання. Інформація про російські зв’язки зникала у темпі індустріального пилососа. ЗМІ, які писали про паспорт, раптово видаляли матеріали. Блогери фіксували «випаровування» постів. Хтось жартував, що якщо так піде далі, у Вікіпедії він скоро з’явиться як «український підприємець без біографії». Та попри це, історії про обшуки, підозри в фінансуванні тероризму, роботу в РФ під час війни і тіньові схеми нікуди не зникли — просто стали говорити тихіше.
Кульмінація виглядає так: людина, яка, за даними російських баз, довгий час була громадянином РФ із московською адресою, отримувала доступ до публічних українських інституцій, заробляла на державних контрактах і залишала позаду конкурентів, яких держава активно чистила санкціями. Наче хтось спеціально тримав парасолю над однією конкретною компанією, поки інші підставляли голови під дощ.
І в цьому вся суть — це не історія про одного бізнесмена. Це історія про те, як в умовах війни, тотальної підозри до всього російського і публічної боротьби з колаборантами, одна людина могла плавно рухатися між двома світами. Український патріотичний бізнес назовні, російські реєстри всередині. Публічний спорт і політична орбіта тут, московські документи там. Випадковості бувають, але такі — рідко.
ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ:
Рішення сессії Шосткинської міської ради від 25.03 та 16.04 (проект) про регулювання земельних відносин
Пояснив на яйцях: Резніков спростував інформацію про закупівлю продовольства для ЗСУ за завищеними цінами
Проект Закону «Про статус ветеранів, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів та захисників України»
«Будівельні клани воюють за кнопку в електронному реєстрі», – Глеба про псевдореформу ДАБІ
Відбулася олігархізація церкви – олігархи розібрали собі юрисдикції
Telegram і суди – інструменти війни Портнова з Україною
