Як це нерідко буває з визначними архітектурними об’єктами, “літаюча тарілка” на Либідській площі в Києві пройшла кілька етапів у масовій свідомості, яка, власне кажучи, і є основним адресатом архітектури – і набагато більше, ніж, наприклад, живопис.
Спочатку дітище архітектора Флоріана Юр’єва оцінили лише фахівці – тим більше, що один з головних смислів споруди, концертний зал з унікальними характеристиками, як його задумував Юр’єв, усередині “тарілки”, був перетворений на кінолекторій бібліотеки Інституту науково-технічної інформації. Але, звичайно, “тарілка” була добре видно і зовні, тому що у 60-ті роки вона домінувала на площі.
Потім настали 70-ті, період загальної байдужості до всього, коли про “тарілку” взагалі забули (у 60-ті вона все-таки вважалася ознакою новизни в архітектурі), а в результаті на тлі нових і нових будівель на площі вона загубилася. І тут раптом виявилося, що Київ має одну з визначних пам’яток архітектурного модернізму світового значення (хоча поки що у тарілки лише міський культурний статус), на що з’явилися статті у провідних світових ЗМІ.
Нарешті, як з’ясувалося, долю дітища Юр’єва вирішено – незважаючи на реконструкцію навколишнього архітектурного ландшафту, як повідомляє сьогодні у своєму Facebook Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, пам’ятка архітектури «Літаюча тарілка» на Либідській у Києві збереже свою автентичність та функцію поряд з проектом ТРЦ”.
Фото: Вікіпедія