Оксана Романюк: Якщо законопроєкт “Про медіа” проголосують у нинішньому вигляді, відбудеться консервація олігархату в медіасфері, не буде жодних якісних змін

Протягом майже пів року перебування у виконавчій та законодавчій гілках влади представники нової політичної еліти України встигли розробити два величезні законопроєкти, що стосуються регулювання ЗМІ та інтернету. Перший – законопроєкт про дезінформацію авторства колишнього голови правління телеканала СТБ, ексрадника президента Володимира Зеленського з гуманітарних питань та чинного глави Мінкульту Володимира Бородянського. Зокрема, міністр запропонував запровадити адміністративну та кримінальну відповідальність (аж до ув’язнення) за поширення неправдивих даних. Водночас юридичне визначення дезінформації в документі є настільки розмитим, що створює широке поле для трактувань, точніше маніпуляцій із боку влади на адресу незручних ЗМІ.

Ініціатива Бородянського набула широкого розголосу, її піддали жорсткій критиці як із боку українського журналістського середовища, так і з боку міжнародних організацій – Європейської федерації журналістів, ОБСЄ та ООН. Наразі законопроєкт про дезінформацію скеровано на доопрацювання. Але доки професійні ЗМІ та медіаексперти аналізували і критикували законопроєкт про дезінформацію, практично непоміченим залишився законопроєкт “Про медіа”, головним автором якого є нардеп “Слуги народу”, голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики й колишній генеральний директор “1+1 media” Олександр Ткаченко.

На відміну від Бородянського, Ткаченко ще наприкінці минулого року зареєстрував свій законопроєкт у Верховній Раді, по суті, зробивши в такий спосіб неможливим внесення концептуальних змін у документ. А вони, за словами медіаекспертів, є необхідними хоча б тому, що вперше в історії незалежної України законодавець хоче зайнятися регулюванням не тільки класичних ЗМІ, але й інтернету, включно із сайтами, соцмережами, YouTube-каналами та аудіовізуальними сервісами.

Експертів українського Інституту масової інформації (ІМІ) проаналызували “підводне каміння”, закладене в законопроєкті “Про медіа”.

Процедура підготовки законопроєкту “Про медіа” була не публічною і не прозорою. Не можу такого пригадати навіть за часів Януковича

– У вас не склалося враження, що законопроєкт міністра культури Бородянського про дезінформацію – це, так би мовити, ширма? Бо поки майже всі журналісти і медіаюристи цілком справедливо критикують ініціативу міністра, ще один представник “Слуги народу” Олександр Ткаченко майже непомітно зареєстрував у Верховній Радій не менш резонансний і суперечливий законопроєкт №2693 “Про медіа”.

Оксана Романюк, виконавча директорка ІМІ: Досить підозрілим є те, що кілька разів обговорення двох законопроєктів відбувалося в один день. На мою думку, основні норми про дезінформацію можна було прописати в законопроєкті “Про медіа”. Навіщо було їх ділити на два окремі документи і виписувати дуже дивні норми про саморегуляцію, індекс довіри тощо, незрозуміло.

– Вас як медіаексперта та представників вашого Інституту масової інформації запрошували на обговорення законопроєкту Ткаченка про медіа?

– Нас запросили тільки після того, як законопроєкт уже було зареєстровано в парламенті. Будь-які наші намагання і намагання колег щось обговорити наштовхувалися на відповідь: “Після реєстрації побачите цей проєкт”. Але після реєстрації в законопроєкт вже неможливо вносити жодні серйозні правки. Згідно із процедурою, правки вносять тільки між першим і другим читаннями. Але це вже мають бути несуттєві правки, які концептуально нічого не змінюють.

На етапі розроблення законопроєкту “Про медіа” його автори не організували жодних експертних обговорень, та й загалом процедура підготовки документа була не публічною і не прозорою. Я не можу такого пригадати навіть за часів Януковича, тоді хоча б можна було приєднатися до робочої групи при парламентському комітеті, який на той час очолювала – прости Господи! – Ганна Герман.

– Я читала аналіз законопроєкту Ткаченка від медіаекспертів вашого Інституту. Вони підкреслили й позитивні моменти. Наприклад, нарешті запроваджують сучасні юридичні терміни як для класичних, так і для онлайн-медіа, плюс скасовують застарілі норми законів, ухвалених ще у 1990-х роках. Окрім того, ухвалення нового аудіовізуального кодексу є одним із зобов’язань України перед Радою Європи.

– Насправді нам уже давно потрібно було ввести в законодавче поле поняття “онлайн-медіа”. Станом на сьогодні такого поняття немає. Це спричиняє дуже багато проблем, починаючи від акредитації журналістів, закінчуючи захистом їхніх прав. Наприклад, ми знаємо чимало випадків, коли в зону ООС не допускали журналістів, які мали посвідчення онлайн-медіа. Не допускали з аргументацією “ви не медіа, вас немає в українському законодавстві”.

До речі, є проблема із прозорістю власників онлайн-медіа, це теж ніяк не регулював закон. А має регулювати, бо якщо ти медіа, продукуєш інформацію і впливаєш на суспільну думку – маєш показати, кому належиш і чи можна тобі довіряти. Кожен громадянин має право це знати.

У принципі, таке регулювання – нормальна і потрібна річ. Ми в Інституті масової інформації навіть розробляли свій законопроєкт про регулювання онлайн-медіа, але передбачали, що воно має бути виключно на добровільній підставі. Якщо хочеш отримати статус онлайн-медіа, а з ним й усі журналістські бонуси (захист, акредитацію тощо) – будь ласка, іди реєструйся. Водночас маєш нести і зобов’язання, наприклад, щодо прозорості. Не хочеш? Будь ласка, не реєструйся, тоді можеш у НСЖУ (Національна спілка журналістів України.) дістати документ абощо. Тобто абсолютно ліберальний механізм, який би підвищив прозорість і захист, а також нормалізував ринок онлайн-медіа.

Серед позитивів можна акцентувати те, що уточнено статус журналіста, зокрема телеведучих (дикторів) окремо від журналістів. Це потенційно зупиняє маніпуляції, коли політики, чинні депутати або керівники політичних структур проголошують себе журналістами. Є ще декілька позитивних речей, проте законопроєкт містить багато негативних моментів.

Якщо на сайті подають аудіовізуальний контент, цей сайт прирівнюють до телеканала. Для веб-сайтів, які раніше ніколи не були під жодним регулюванням, це шок

– Серед негативних моментів особливо впадає у вічі значне збільшення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка, згідно із законопроєктом, тепер може регулювати не тільки ТБ та радіо, але й всі інші медіа, включно із сайтами. Враховуючи, що до Нацради призначають чотирьох людей від президента і чотирьох – від Верховної Ради, де засідає монобільшість, по суті, регулювання всього медіапростору України тепер повністю в руках однієї політичної сили…

– На жаль, такий принцип формування Нацради не є новим, він був завжди. Навіть більше, квотний принцип призначення в цей регуляторний орган – конституційна норма. Але що варто було додати в це положення законопроєкту? Україні потрібен незалежний і компетентний регулятор. Тобто механізм, який би забезпечував обрання Нацради за допомогою незалежного конкурсу, де конкурсна комісія оцінювала б саме компетентність кандидатів. В ідеалі затверджувати кандидатури, які пройшли незалежний відбір, мав би парламент, а не президент.

Ну от ми нещодавно бачили ситуацію із призначенням голови Державного агентства України з питань кіно. П’ять кандидатур пройшли конкурс, а призначили людину, яка, фактично, є найменш компетентною з усіх п’яти фіналістів. Як призначили? За результатами співбесіди з міністром культури Бородянським.

Мають бути нові законодавчі механізми, які б усунули можливість політичного впливу і підсилили незалежність Нацради. Нам надзвичайно потрібен саме незалежний і компетентний національний регулятор. У законопроєкті Ткаченка “Про медіа” я таких механізмів не бачу, хоча там передбачено якусь комісію, здається.

Роман Головенко, керівник юридичного відділу ІМІ: Для президента там запроваджують більшу процедуру, бо зараз він практично на свій розсуд може призначити кандидатів до Нацради. Але однаково питання незалежності регулятора цього не вирішує, адже якість призначень знову ж залежить від якісного складу парламенту, від того, хто є президентом, хто в його Офісі та від політичної культури загалом.

– Не секрет, що Нацрада завжди була додатковою можливістю для будь-якого президента тримати медіа на гачку, особливо телемедіа. У разі чого – попередження і відбір ліцензії. Але за новим законопроєктом Нацрада заходить на поле інтернет-медіа. Які тепер у регулятора будуть підстави зупинити роботу електронного ЗМІ?

Роман: Згідно із законопроєктом, якщо на сайті подають аудіовізуальний контент, то цей сайт значною мірою прирівнюють фактично до телеканала. Зрозуміло, що для веб-сайтів, які раніше ніколи не були під жодним регулюванням, це шок.

У нас був законопроєкт стосовно добровільної реєстрації онлайн-медіа. Саме добровільної, адже позиція полягала в тому, що Нацрада передусім має зайнятися загальнонаціональними телеканалами, тому що це найбільша частка аудиторії. Звісно, не можна сказати, що у веб-сайтів ідеальний контент, але якщо більша частина населення бере новини саме із ТБ, то передусім треба працювати з телебаченням. Тим паче, що в переважній більшості це олігархічні ЗМІ, які мають можливість відстоювати себе в судах тощо.

Але, на жаль, зараз цей концепт перенесли на все, об’єднавши і телебачення, і веб-сайти, і інформагентства в одному законопроєкті. Закон про Нацраду теж фактично переводять у цей текст, не буде окремого документа. Відповідно, маємо ситуацію, що законопроєкт є дуже комплексним, виловити всі складні речі, суперечності, розбіжності і нестиковки дуже складно. Фахівцям у якійсь одній медійній сфері буде майже неможливо відповідати за інші сфери.

Наприклад, антимонопольне регулювання, згідно із законопроєктом “Про медіа”, тепер стосуватиметься і онлайн-медіа. Але навряд чи воно може бути однаковим і для телебачення, і для сайтів, і для друкованої преси.

Оксана: Антимонопольне регулювання там узагалі прописано так, що на практиці не зможе використовуватися. Зокрема, є згадка про 35% ринку без належного визначення, що таке “ринок”. Як наслідок, сумнівний вигляд має перспектива довести існування монополій. Окрім того, такі норми механічно переносять на інтернет, який точно потребує іншого способу оцінювання монополій. Обсяг ринку інтернету взагалі складно оцінити, майже неможливо.

Фактично, у законопроєкті зроблено копіпаст регулювання для телебачення і перенесено на онлайн-медіа. Тобто повне дублювання вимог для ЗМІ класичних і для інтернету. Хоча, на нашу думку, треба окремо підходити до ТБ, окремо до інтернет-медіа: зустрічатися зі стейкхолдерами, представниками онлайн-медіа, провайдерами і обговорювати все. Я знаю, що інтернет-асоціації України теж поділяють нашу позицію, вони теж не зрозуміли, як їх збираються регулювати.

Чи є цитування Путіна пропагандою? Якщо посадовець захоче щось зробити проти вашого видання, у нього будуть такі інструменти згідно із запропонованим законопроєктом

– Наведу конкретний приклад, зрозумілий усім новинарям. На початку року президент РФ Путін виступав із посланням до Федеральних зборів, під час якого запропонував внести низку змін у конституцію РФ. Як журналіст я вважаю важливим висвітлити цю подію, попри те, що Росія шостий рік поспіль веде війну проти України. Адже це, по-перше, важливо для повної інформаційної картини дня, по-друге, так чи інакше стосується подальших дій Кремля і щодо України зокрема. Чи буде цитування лідера держави-агресора підставою для Нацради заблокувати наше інтернет-видання?

Роман: Схожа ситуація була з телеканалом “Еспресо”, коли вони поставили в ефір трансляцію Путіна і дістали попередження від Нацради. Але якщо новини подають із коментарями, я не бачу великих проблем.

Оксана: Якщо це стосується суспільно важливої інформації, я теж не бачу проблем. Адже пропаганда – це якщо, грубо кажучи, вихваляють “вєлічіє і мощь” Росії. Але річ у тім, що в законі відсутня дефініція слова “пропаганда”. Просто згадують, що пропаганда – це є грубе порушення. А що саме з юридичного погляду вважають пропагандою – у законі не визначено. Через те, що цей момент недоопрацьовано, можуть бути два варіанти: або ця норма законопроєкту не буде працювати на практиці, бо не чітко прописана, або буде дуже широке трактування, тобто маніпуляції.

От як розрізнити, чи є та чи інша інформація пропагандою? Ось ви запитали, чи є цитування, наприклад, Путіна пропагандою? Ми розуміємо, що вашу інформацію можна розглядати як суспільно важливу, тобто  вона не може підпадати під категорію пропаганди. Але якщо якийсь посадовець захоче у ручному режимі щось зробити проти вашого видання – у нього будуть такі інструменти згідно із запропонованим законопроєктом. Хоча так чи інакше інструменти в посадовця завжди є.

Ще один нюанс: чи не може під нечітке визначення пропаганди підпасти, наприклад, виборча кампанія всередині України? Адже, по суті, політичні перегони – також пропаганда. Просто з Путіним приклад дуже наочний, тут більш-менш усе зрозуміло. А внутрішньоукраїнська виборча кампанія опонента підпадає під пропаганду? У законодавстві треба дуже чітко прописувати такі норми, щоб випередити будь-які маніпуляції. Можна, звісно, сподіватися на суди в цьому питанні, але краще від початку розробляти якісне законодавство.

– У разі якщо Нацрада визнає той чи інший контент пропагандою або знайде інше порушення, чи зможе вона, згідно із законопроєктом, заблокувати роботу сайта, звернувшись до пройвадера або компанії, що надає послуги хостингу?

Роман: У Нацраді виписано певну процедуру у разі порушень із боку медіа. Якщо щось незначне – вони видають припис, де пояснюють, як ви маєте поводитися і в чому порушення. Якщо цього не виконують – тоді будуть санкції і штрафи, а після того вже може бути позбавлення ліцензій.

Оксана: Так, але ж ліцензування не передбачено для сайтів…

Роман: Для сайтів там передбачено позбавлення реєстрації.

– А якою саме є процедура блокування сайтів згідно із законопроєктом Ткаченка “Про медіа”?

Алі Сафаров, медіаюрист ІМІ: Нацрада подає до суду з вимогою блокувати сайт, і суд має ухвалити рішення в порядку, передбаченому законом. Підставою може бути прозорість подання даних. Плюс є ще адміністративна відповідальність, тобто накладення штрафу за здійснення діяльності як ЗМІ, але без реєстрації. У будь-якому разі сайти неможливо блокувати без рішення суду.

Оксана: Це важливо, адже механізм, коли Нацрада звертається до суду, – це демократичний механізм. Якби Нацрада блокувала без рішення суду, це був би кошмар і жах. Але є нюанс у реєстрації онлайн-медіа та її відсутності.

Алі: Навіть серед членів робочої групи, які розробляли законопроєкт “Про медіа”, немає єдиної думки, які саме онлайн-медіа потрібно реєструвати. Одні члени робочої групи кажуть, що реєструватися і підпадати під контроль Нацради мають всі, включно із блогерами. Інші кажуть, що тільки ті, хто сам захоче визначити себе як онлайн-медіа.

Ця невизначеність створює небезпеку, адже в разі, якщо Нацрада подає через суд на блокування сайта, ресурс просто не знатиме про це звернення регулятора. І сайт можуть заблокувати без можливості справедливого неупередженого розгляду в суді. А це порушення статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оксана: Тобто тут потрібно чітко виписати процедуру реєстрації онлайн-медіа. Ми вважаємо законопроєкт “Про медіа” досить сирим, він потребує суттєвих доопрацювань і активного обговорення зі стейкхолдерами, бо в усіх дуже велике питання, як він функціонуватиме на практиці.

Нечіткість і розмитість формулювань – це шалений принтер і бажання дуже швидко все зробити, а ще орієнтування саме на телеіндустрію

– Сторінки в соцмережах популярних блогерів прирівнюють до онлайн-медіа за новим законопроєктом?

Оксана: Це є в законопроєкті про дезінформацію…

Алі:–…у тому ж і річ, що сферу дії закону “Про медіа” настільки нечітко прописано, що ми не знаємо, хто саме підпадає під визначення онлайн-медіа. Там не визначено, припустімо, блогер із 5 тис. підписників медіа чи ні. Там не визначено взагалі, у який спосіб блогер може бути онлайн-медіа.

– Отака нечіткість і розмитість формулювань у законодавстві – це від дилетантизму чи свідомо зроблено, щоб у разі чого Нацрада могла взяти на гачок будь-який ЗМІ?

Оксана: Найімовірніше, це шалений принтер і бажання дуже швидко все зробити, а ще орієнтування саме на телеіндустрію, коли немає розуміння, що інтернет-медіа працюють геть інакше.

Алі: Насправді дійсно дуже складно визначити, за якими саме критеріями мають розмежовувати онлайн-медіа і не онлайн-медіа. Тут є два концептуально різні підходи. Перший – давайте заженемо всіх в одне законодавче поле, навіть маленьких блогерів, тому що все має підпадати під регулювання. Другий підхід – вважатимемо онлайн-медіа тільки тих, хто сам вирішив зареєструватися як онлайн-медіа, а блогера навіть зі 100 тис. підписників не вважатимемо, якщо він не хоче юридично вважати себе медіа.

Оксана: У такому підході теж є дилетантизм, тому що не можна всіх стригти під одну гребінку. І так швидко не можна теж робити, бо за три місяці написати величезний концептуальний законопроєкт, який регулює все медіаполе України… Причому написати у закритому режимі без консультацій.

– Якщо інтернет-видання або блогер веде свій YouTube-канал, куди запрошує на інтерв’ю тих чи інших гостей, які відповідають російською мовою, – це буде порушенням згідно законопроєкту “Про медіа”?

Алі: У разі, якщо ви саме онлайн-медіа і супроводжуватимете відповіді гостей українським перекладом, – ви не порушуватимете закону. Але забезпечити переклад маєте саме ви, тобто це додаткове навантаження.

– А якщо я просто блогер, який бере інтерв’ю для свого приватного YouTube-каналу?

Оксана: Тут дві версії, немає однозначної думки, тому що в законі норму нечітко прописано.

Алі: У разі, якщо ви зареєструвалися як онлайн-медіа, тобто добровільно взяли на себе обов’язки, прописані в законі, то так, ви маєте зобов’язання щодо перекладу. Єдине, не треба плутати юридичні поняття “онлайн-медіа” та “лінійні або нелінійні аудіовізуальні сервіси”. Тобто якщо ви знімаєте на відео саме як ютубер, то це якраз підпадає під поняття аудіовізуального сервісу, а не під онлайн-медіа.

– Ви сказали, що складається враження, наче законопроєкт писали телевізійники для телебачення, а в процесі вирішили ще й онлайн-медіа туди впихнути причепом. Але ж бюджет онлайн-медіа незіставний із бюджетом телеканалів. Для дотримання норм запропонованих законопроєктів Бородянського і Ткаченка доведеться винаймати цілий відділ юристів, у жодного сайта таких коштів немає.

Алі: На жаль, це правда.

Оксана: Ще багато запитань, як воно функціонуватиме на практиці. Тут узагалі нічого незрозуміло, бо станом на зараз у Нацради немає потужностей, щоб реєструвати онлайн-медіа, вести базу даних, стежити за дотриманням законодавства. Для цього потрібно вносити зміни у державний бюджет, виділяти більше коштів на регулятор, передбачати потужності, штат тощо.

Щодо реєстрації. У законодавстві прописано, нібито ти сам, добровільно, маєш добігти та зареєструватися як онлайн-медіа. А якщо ніхто не піде, що в такому випадку робитиме Нацрада? Тобто в нас насправді дуже багато запитань до цього законопроєкту, ми навіть не можемо сказати, чи дійсно сайтам треба вже зараз думати над штатом юристів.

Якщо законопроєкт “Про медіа” проголосують у нинішньому вигляді, відбудеться консервація олігархату в медіасфері, не буде жодних якісних змін

– Чи не здається вам, що цими двома законопроєктами – і Бородянського про дезінформацію, і Ткаченка “Про медіа” – в Україні намагаються запровадити практику російського Роскомнадзору, де жорстким регулюванням та постійними непомірними штрафами блокують, розоряють та закривають, зокрема, незручні сайти?

Оксана: Думаю, це перебільшення, усе-таки в Росії інше законодавство та інша практика його застосування. Я не бачу схожих репресивних заходів в українському законопроєкті. Так, нам дійсно потрібне нове законодавство про аудіовізуальні послуги. Нам дійсно потрібна система реєстрації і регуляції онлайн-медіа. Вона має бути в Україні, це давно назріло.

Ми в цьому сенсі вже відстаємо від європейських країн. Онлайн-медіа повинні мати можливість як захищати свої права, так і цивілізовано розвиватися в ринкових умовах, наприклад, нормально розміщувати рекламу. Однак запровадження нових законодавчих норм не має бути надмірним, не чітко прописаним і формулюватися в режимі шаленого принтера.

Законопроєкт “Про медіа” – надзвичайно важливий для всієї України. Він наразі дуже невдалий, але не драконівський. Я б не порівнювала його з російськими аналогами. От законопроєкт Бородянського про дезінформацію – точно драконівський, там узагалі труба, він набагато гірший, ніж навіть російське законодавство.

Щодо законопроєкту “Про медіа”, там я бачу небезпеку в тому, що медіахолдинги олігархів і надалі маніпулюватимуть громадською думкою, чинитимуть тиск на редакційну політику тощо. Як саме працюватиме реєстрація онлайн-медіа – узагалі немає чіткого розуміння, тому що норми прописані розмито. Може вона взагалі не працюватиме, а може, посадовці зможуть нею маніпулювати. Тут не можна ще чітко сказати.

Думаю, зараз потрібно зібратися представникам онлайн-медіа і зробити відкрите обговорення цих норм законопроєкту із залученням Нацради. Бо наразі до проєкту “Про медіа” дуже багато запитань.

– Якби вас запросили виступити перед фракцією “Слуга народу”, як би ви пояснили монобільшості, чому не можна віддавати голоси за законопроєкт №2693 “Про медіа”?

– Це гарне запитання. Медіаринок – дуже важлива частина розвитку країни, зокрема під час зовнішньої інформаційної агресії щодо України. Фракція “Слуга народу” та її очільники неодноразово самі декларували, що боротимуться з олігархами, що запустять деолігархізацію медіа. Я не бачу в цьому законопроєкті Ткаченка жодного кроку в цьому напрямі. Навпаки, бачу, що підстелили соломки олігархам, оскільки антимонопольне регулювання взагалі не оновлено, а просто переставлено з попереднього законодавства і трішки косметично підправлено. І це точно не функціонуватиме на практиці.

Також із законопроєкту повністю вичистили згадки про журналістські стандарти, тобто дали зелене світло маніпуляціям і тиску олігархів на медіа. У документі тільки раз згадують редакційні статути, які теоретично могли б захистити незалежність редакції. Але згадують, радше, формально.

Згідно із законопроєктом, при Нацраді буде орган так званої співрегуляції. А з кого саме цей орган створюють? Із представників індустрії, тобто зареєстрованих, ліцензованих медіа. Хто туди увійде? Зрозуміло, що туди увійдуть телеканали – ті, хто перші добіжать, адже вони вже зареєстровані, на відміну від онлайн-медіа. Зрозуміло, що в цей орган співрегуляції сайти взагалі не увійдуть, принаймні на початку. Тобто і тут всім буде рулити “телек”.

У нас також немає розуміння, чи зможе Нацрада не погоджуватися з позицією свого ж органу співрегуляції. Чи не буде в нас ситуації, коли хвіст махає собакою? Тобто не Нацрада буде фактичним регулятором, що ухвалює рішення на ринку, а саме співрегулятор, який складається із представників телеіндустрії і вирішує: оце малозначний кейс, а оце – не малозначний.

Мій висновок: у разі якщо законопроєкт проголосують у нинішньому вигляді, відбудеться консервація олігархату в медіасфері, не буде жодних якісних змін. Документ у такому вигляді – фількина грамота, тобто як були в медіа олігархи, так і будуть. Думаю, насправді, це і було головною метою розробників законопроєкту – консервація поточної ситуації, яка є на ринку телебачення, плюс її перенесення на онлайн-медіа.

Джерело



https://kievtime.com/wp-content/uploads/2020/02/333470.jpghttps://kievtime.com/wp-content/uploads/2020/02/333470-150x150.jpgadminВладаПолітикаСуспільствоЗакон про медіа,Оксана Романюк,Олександр ТкаченкоОксана Романюк: Якщо законопроєкт 'Про медіа' проголосують у нинішньому вигляді, відбудеться консервація олігархату в медіасфері, не буде жодних якісних змін Протягом майже пів року перебування у виконавчій та законодавчій гілках влади представники нової політичної еліти України встигли розробити два величезні законопроєкти, що стосуються регулювання ЗМІ та інтернету. Перший – законопроєкт про...| Київської області та України | Kiev Time