Поразка але не кінець: Що робити владі, щоби нас не задушив “Північний потік-2”

Учора сталася подія з велетенським знаком мінус для нашої держави – Вашингтон і Берлін, попри критику всередині цих країн та протести української сторони, уклали угоду щодо російського газогону “Північний потік-2”. Остаточний текст документу також було оприлюднено вчора. Виділимо в ньому чотири позиції, які матимуть найбільший вплив на подальший перебіг подій.

Північний потік – 2: Про що домовилися США з Німеччиною

Перша позиція – текст угоди витриманий у доволі різкому антиросійському ключі, утім ця різкість виглядає вкрай декларативно. Цитуємо: “Якщо Росія спробує використовувати енергію як зброю або вчинить подальші агресивні дії проти України, Німеччина буде закликати Європейський Союз до прийняття ефективних заходів, включаючи санкції, щоб обмежити російський потенціал для експорту до Європи в енергетичному секторі, або вжити заходів в інших економічно важливих сферах”. Тобто, високі договірні сторони усвідомлюють небезпеку використання “Північного потоку-2” як енергетичної зброї Росії, але обіцяють дати відсіч агресивним діям. У чому саме полягатиме така відсіч, абсолютно незрозуміло, адже, сівши на російську газову голку, у подальшому буде складно з неї злізти без суттєвих збитків для економіки Німеччини та інших держав ЄС.

Позиція друга – США висловили підтримку зусиль Німеччини і Франції щодо досягнення миру на сході України. У свою чергу Німеччина зобов’язалася активізувати свої зусилля в рамках Нормандського формату, щоб забезпечити виконання Мінських угод. Про те, як у Берліні бачать цей процес, добре відомо – під час недавнього візиту Володимира Зеленського до Німеччини канцлерка Ангела Меркель закликала включити до українського законодавства “формулу Штайнмаєра”, яка передбачає передачу владних повноважень на окупованих територіях фактичним керівникам “ДНР”/”ЛНР” у день проведення місцевих виборів. Це виглядає як очевидна зрада, але навряд чи Німеччина відступить від свого бачення досягнення миру на Донбасі.

Позиція третя – Німеччина зобов’язалася докласти зусиль для продовження угоди щодо транзиту російського газу через українську ГТС і після 2024 року. Для цього планують призначити спецпредставника і розпочати переговори не пізніше 1 вересня. Це ще одна слабка ланка в угоді по “Північному потоку-2”, адже, з одного боку, Росії наче й вигідно продавати європейцям більші обсяги газу і для цього продовжувати гнати його через нашу територію, але з іншого Москва обов’язково скористається нагодою, аби прив’язати до нової угоди якісь додаткові політичні умови. Приміром, змусити Київ купляти газ у “Газпрому”. Чи встановити свою ціну на транзит. І в який спосіб Меркель збирається примусити Путіна і надалі постачати газ українським газогоном також незрозуміло.

Нарешті, четверта позиція – підтримка Німеччиною так званого “зеленого фонду” для України та просування відновлювальних джерел енергії. Ідея про перетворення України на світового експортера водню з подачі Ангели Меркель звучить в інформпросторі вже понад місяць. Втім, перспективи її втілення видаються туманними, адже в Україні немає достатніх потужностей сонячної та вітрової генерації, які б дозволили розвивати цей напрямок у екологічно прийнятному для Європи руслі. До того ж – Україна має потужну промисловість, яка зазнає значних збитків в разі відмови від традиційних джерел енергії.

Чим “Північний потік – 2” вигідний і не вигідний Меркель і Байдену

Зараз у ЗМІ та експертному середовищі бачимо потужну хвилю звинувачень на адресу Зеленського за те, що його дипломатія не змогла протидіяти остаточному узаконенню “Північного потоку-2”. Але тут ключовий момент, чи могла вона протидіяти, адже для Меркель, яка завершує свою тривалу каденцію на посаді канцлера, добудова і запуск вигідного для її економіки газопроводу було питанням майже вирішеним. Лишалося тільки домовитися з Білим домом, аби той відмовився від тиску на Берлін. Вчора Меркель виграла, вчергове довівши, що Німеччина залишається головним геополітичним гравцем в Європі.

Що отримав Джо Байден? По-перше, він показав європейським союзникам, що США можуть бути гнучкими, коли йдеться про збереження партнерства. По-друге, фактично переклав відповідальність за подальшу долю України, у тому числі мирного врегулювання на Донбасі, на Берлін. По-третє, ймовірно досягнуто домовленостей щодо конкретних санкцій стосовно Росії, які застосують у випадку її агресії. Про суть таких санкцій не оголошували, але у Білому домі акцентуватимуть на тому, що вони точно будуть. Правда, не факт, що наступник чи наступниця Меркель у повному обсязі дотримуватимуться гарантій, які дала нинішня канцлер.

Але поряд із цим Байден, і це вже очевидно, посилив опозицію всередині своєї країни. Причому за угоду з німцями його критикують як республіканці, так і демократи. Також конгресмени обурені датою, обраною Вашингтоном для візиту Зеленського, – 30 серпня український президент не зможе зустрітися з конгресменами, адже і в американських законодавців є канікули. Тобто, українське питання знову виходить на перший план у внутрішній політиці США. І знову не зі знаком плюс. Крім того, поведінка Штатів вкрай негативно відобразиться на внутрішній політиці в Україні, адже сталося те, проти чого завжди застерігав Київ – західні гравці вирішили нашу долю без нас. При цьому не давши нам ні гарантій прискорення вступу до НАТО, ні перспектив вступу до Європейського Союзу. Нам просто пропонують відкупний мільярд доларів у “зелений фонд”.

Битву проти “Північного потоку – 2” програли, що буде далі

Реакція офіційного Києва на такий “кидок” США і Німеччини була очікуваною. МЗС надіслало ЄС та Німеччині ноту, спільно розкритикували угоду по “Північному потоку-2” керівники українського і польського зовнішньополітичних міністерств, голова Верховної Ради Дмитро Разумков закликав Захід посилювати санкції проти “Північного потоку-2”. А очільник “Нафтогазу” Юрій Вітренко заявив, що Німеччина не може давати гарантії щодо транзиту газу через територію України, адже вона цей газ не видобуває і не транспортує. Гарантії могла б дати Росія, однак цим гарантіям все одно ціна – три копійки. Будапештський меморандум давайте хоча б згадаємо…

На які події можна очікувати найближчими місяцями.

Критика президента посилюватиметься

Причому як з боку націонал-патріотичної, так проросійської опозиції. Якщо перша звинувачуватиме Зеленського у провалі зовнішньополітичного вектору та вимагатиме розслідування, чому так сталося, або й імпічменту, то друга акцентуватиме на тому, що Захід нас зрадив, і що це все наслідки “зовнішнього управління”. Але тут ключове питання, чи підуть ці політичні сили на щось більше, аніж гучні заяви. Липень – не найкращий час для вуличних протестів, тому варто очікувати політичного загострення вже на осінь. А щоб тема не втратила актуальності, підсилюватимуть її іншими негативами – значним зростанням тарифів, цін, податків, “вагнергейтом” тощо.

Якщо дії різної за ідеологією опозиції передбачувані, то дії влади – непередбачувані

Тут можна очікувати всього – від посилення триваючого із зими патріотичного повороту, до його повного згортання. З постановкою на паузу тих реформ, які обіцялися Заходу. Це найгірший сценарій, проте не варто забувати, що рік тому влада проголошувала політику “какая разница”. А зовсім недавно її спікери розхвалювали Компартію Китаю, і дехто з них прямо говорив про розворот на Схід.

Консолідація еліт необхідна, але неможлива

Третя – експерти наголошують на необхідності консолідації еліт навколо якогось чіткого плану дій. Це був би правильний крок, однак його, на жаль, не буде з кількох причин. Перша – наші еліти зазвичай можуть консолідуватися проти, а не за. Тому радше ми побачимо посилення опозиції, аніж опозиціонерів та “слуг” за спільним столом. Друга – для того, щоб почати говорити про вироблення спільного плану, і владі, і опозиції потрібно зробити кроки назад. Наприклад, владі зупинити прийняття закону про олігархів, заморозити низку політично вмотивованих проваджень ДБР, погодитися на вимоги націонал-патріотичної опозиції щодо звільнення з посад окремих персонажів. У свою чергу опозиціонери мають відмовитися від жорстких заяв про “зраду”, зняти з порядку денного тему зриву спецоперації із затримання “вагнерівців” тощо. А оскільки довіри між владою та опозицією немає, то й сподівання на їх єднання навколо спільного плану мінімальні.

Можливі нові “нові обличчя”

Ми можемо стати свідками зупинки олігархічного консенсусу, який забезпечив владі, а найбільше президенту, достатньо низький рівень критики у провідних медіа. Якщо шлюзи для критики відкриються, рейтинг Зеленського різко піде донизу. І це може стати свідченням того, що олігархи почали шукати йому заміну. Тому уважно стежимо, чи не почнуть найближчим чином розкручувати кількох персонажів, які в очах виборців мають виглядати потенційною альтернативою Зеленському.

Київ торгуватиметься за компенсації

Офіційний Київ змириться з поразкою по “Північному потоку-2”, домовляючись із Заходом про якісь компенсації. Багато чого стане зрозуміло після зустрічі українського та американського президентів. Тому до візиту у Вашингтон Банковій необхідно розробити не лише перелік вимог, але й пропозиції, які будуть цікавими Білому дому. Адже як бачимо, скільки б ми не вимагали ПДЧ чи інших важливих для нас речей, міжнародна політика набагато складніша, тут тиском або моралізаторством нічого не досягнеш. Навпаки, можна зробити тільки гірше.

Що можна запропонувати цікавого для американців? Скажімо так: вони дали можливість Німеччині посилитися в Європі, але Штати точно не збираються послаблювати свої позиції в регіоні. І ось тут потрібно шукати точки дотику. Це можуть бути конкретні спільні економічні проекти, особливо у сфері енергетики, або ж пропозиції України стосовно нашого внеску у розвиток американських ініціатив.

Вчорашня газова угода має стати для української влади та й для нас усіх пігулкою від інфантильності. Так, світ жорстокий і він не вертиться навколо України. Тому до 30 серпня, дня зустрічі Зеленського з Байденом, є час добре підготуватися. Але для цього потрібно, по-перше, припинити звинувачувати США і Німеччину у змові, цим ми собі тільки шкодимо. По-друге, залучити до роботи широке коло експертів, у тому числі – критично налаштованих до дій влад. По-третє – заздалегідь прибрати з владних коридорів тих, хто викликає роздратування у партнерів, щоб згадки про них не затьмарили навіть найкращі наші ініціативи.