Ср. Чер 12th, 2024

Північний потік зради: Чому наші політики критикують владу, але не кажуть, що робити

Лип29,2021

фото: Nord Stream 2 / Aксель Шмидт

Саме зараз би вітчизняним політикам консолідуватися перед реальною загрозою, що постає перед нашою державою у вигляді путінського “Північного потоку – 2”. Але судячи з їхньої поведінки, в планах такого і близько нема.

Почнемо з партії влади. На перший погляд може здатися дивиною, але на офіційному сайті “Слуги народу” – анічичирк про ключову проблему України просто тут і зараз. Депутати із фракції монобільшості розповідають там про численні питання, які мають певне значення, але на тлі перспективи втрати Києвом статусу транзитера і діри замість відповідних мільярдних надходжень до бюджету ці проблеми видаються не зовсім стратегічними.

Але, коли згадати, що у вибудуваній командою Володимира Зеленського системі влади всі рішення ухвалюють на Банковій, мовчанка депутатського сайту знаходить пояснення: дадуть команду – з’являться і належні думки у нардепів-“слуг”, і потрібні коментарі зазвучать. Просто куратори з інформаційної політики ще не визначилися, як краще ставитися до неочікуваної проблеми. Тому поки що – продовження теми деолігархізації і підсумки роботи “зеленого” парламенту за два роки. А, ну і про кіно, звісно.

Своєю чергою критикують дії президента Володимира Зеленського і з патріотичного, і з проросійського таборів. Звичайно, кожен зі своєї дзвіниці. На сайті “Європейської солідарності” і на Фейсбуці Порошенка оприлюднено заяву п’ятого президента, який висловлює занепокоєння домовленістю між США і Німеччиною щодо “Північного потоку-2”. Порошенко констатує, що Україну беруть у залізні лещата з усіх боків: “замість одного виклику, яким дотепер був сам Північний потік – 2, тепер ми отримуємо два — додалося американсько-німецьке взаєморозуміння. Якщо згадати ще й про російського агресора, то ситуація виглядає досить загрозливою”. По суті, пропонують черговий Будапештський меморандум 2.0 без справді надійних, юридично зобов’язуючих гарантій для України, резюмує Порошенко. Він закликає спільно з нашими східноєвропейськими партнерами, країнами Балтії і Польщею, нагадати на рівні парламентів, у тому числі Конгресу США, що “Північний потік 2″ — це загроза і для України, і для Об’єднаної Європи, і для всієї трансатлантичної єдності”.

Порошенко вважає підігруванням планам Кремля звинувачувати зараз президента Байдена і канцлерку Меркель. “Поки не завершено будівництво Північного потоку-2, поки не сертифіковано весь газогін, поки ним не пішов газ — нічого не втрачено”, – заспокоює п’ятий президент України і далі зазначає: “…міжнародні партнери мають побачити сильну і внутрішньо об’єднану Україну, яка не сприймає ніяких “договорняків” за своєю спиною”.

Їхати до Вашингтону “і тиснути руку президенту Байдену” Володимиру Зеленському обов’язково потрібно, пише Порошенко. Але український президент має заручитися підтримкою друзів України, “які будуть переконувати і Вашингтон, і Берлін своїми аргументами проти путінського газогону; громадянського суспільства і експертного середовища в Україні, яке має в один голос вказувати на хибність американсько-німецької домовленості; а також опонентів чинної влади, які можуть нещадно критикувати і сперечатися всередині, але сьогодні мають бути об’єднані спільною метою недопущення “Північного потоку-2”.

Цілком протилежні думки щодо добудови газогону висловлює “Опозиційна платформа – За життя”. На її сайті і у фейсбуці розміщено велике інтерв’ю Віктора Медведчука, причому навіть в українській версії сайту – російською мовою. Можливо, цей текст, який, мабуть, слід вважати фундаментальним виразом партійної позиції, адресується не українській авдиторії?

Спільну заяву США і Німеччини з приводу “Північного потоку–2” політик, проти якого в Україні запроваджені санкції, назвав “холодним душем для української влади і вироком її недалекоглядній і русофобській політиці”, а також “абсолютним стратегічним програшем України”.

Загалом рецепт успіху від Медведчука відомий – “співпраця з основним партнером у газовій сфері – Російською Федерацією”. Покроковий же план від співголови ОПЗЖ має такий вигляд: “Києву варто було реалізувати давно розроблений проект тристороннього газотранспортного консорціуму за участю ЄС як споживача російського газу, і РФ як його постачальника і гаранта заповнення української ГТС блакитним паливом”. Мовляв, саме такий консорціум має стати “драйвером перезавантаження відносин між Україною і Росією”.

При цьому політик багато говорить про “зовнішнє управління нашої країною” (звісно, з боку Заходу, не Росії ж), залежність від волі західних кредиторів, заохочення русофобії вітчизняною владою тощо. Усі ці мантри стандартні для проросійського політичного спектру і інтересів, які він переслідує.

Між іншим, цікаво, що інший співголова ОПЗЖ, Юрій Бойко, делікатно оминає тему “Північного потоку-2” у текстах на своїй Фейсбук-сторінці. Там крутиться стандартна платівка цієї партії: мир, виконання Мінських угод, тарифи, зростання цін, мізерні пенсії…

Те ж саме можна зауважити про багатьох інших українських політиків навіть із вищої ліги. Дивно, але складна ситуація змусила далеко не всіх із них вийти за рамки ідеологічних кліше. Далеко не від кожного політика національного масштабу громадяни у ці дні чують навіть думки щодо російської труби, не те що пропозиції щодо виходу із обставин, до яких потрапляє Україна в разі добудови газогону “Північний потік – 2”. Скажімо, за змістом сторінки у фейсбуці Юлії Тимошенко складно зрозуміти, чи донесли радники до лідерки “Батьківщини” новину про “Північний потік”. Дивно, але така помітна загальноукраїнська партія наразі, здається, не сформувала власну позицію щодо добудови російського газогону.

Партія молодих прогресивних патріотів “Голос” на своїй сторінці у фейсбуці “системно підтримує розвиток руху пластунів”, нагадує виборцю про ключові досягнення “Голосу” на 5-ій сесії ВР – “нові суди, заочне засудження та впровадження сенсорної кнопки”. Серед цих заяв знайшлося місце і для коментаря голови партії Кіри Рудик щодо добудови російського газопроводу.

“Українська влада має виконати своє домашнє завдання перед візитом Зеленського до Білого дому 30 серпня”, – каже політикиня, наголошуючи, що спершу Київ повинен провести реформи, а тоді вже наші заокеанські друзі вирішать, як нам допомогти: “Американці очікують, що високі стандарти корпоративного управління в “Нафтогазі” та незалежність НБУ будуть відновлені. Від нас очікують реальної боротьби з олігархами, прогресу в антикорупційній сфері та перетворення СБУ в сучасну спецслужбу”. Тобто ввечері стільці – ранком гроші, прагматично вважають у “Голосі”…

Ті ж тези містить і заява “Голосу” щодо “Північного потоку-2” на партійному сайті. Причинами складної ситуації тут названі бездіяльність влади та недалекоглядність союзників. “Європа і США мають глибше усвідомити газові інтриги Кремля. Для цього необхідна системна робота української влади. Але, на жаль, замість системної роботи з нашими союзниками в енергетичному питанні влада була зосереджена на руйнуванні адекватного менеджменту в “Нафтогазі” та списанні боргів Фірташа”, – зазначають у партії. У заяві містяться два заклики. До “наших союзників — США та ЄС — врахувати реальні стратегічні загрози, що несе реалізація проекту “Північного потоку-2″ для Європи”. А до Зеленського і його уряду – “зосередити свою увагу на енергетичній безпеці країни, гарантувати незалежне корпоративне управління в державних енергетичних компаніях, активно впроваджувати європейські стандарти енергетичної ефективності”.

“За Майбутнє” Ігоря Палиці тему “Північного потоку – 2”, схоже, не помітила. Закликає займатися економікою, комунальними тарифами, освітою тощо. Ну, відсутність позиції – це теж позиція…

Депутатська група “Довіра”, яку відносять до сфери впливу аграрного мільярдера Андрія Веревського, у фейсбуці розповідає винятково про роботу своїх депутатів у парламенті.

Нічого не повідомляє суспільству про своє ставлення до домовленостей США і Німеччини та плану дій для України колишній прем’єр Володимир Гройсман з його партією “Українська стратегія Гройсмана”. Оминають тему (принаймні на своїх публічних сторінках у фейсбуці) Ігор Смешко, лідер партії “Сила і Честь”, і головний “свободівець” Олег Тягнибок.

Зате ексглава уряду Арсеній Яценюк обурено пише загалом правильні, але давно відомі широкому загалу речі.

При цьому рецептів виходу із ситуації “зеленій команді” він не дає. Як і Олег Ляшко, лідер Радикальної партії. Зате старається не дати про себе забути виборцю.

Тож загалом реакції вітчизняних політиків на загрозу, яку несе добудова “Потоку”, можна поділити на три групи. Лідери найбільш рейтингових (після “Слуги народу”) політсил вийшли з ідеями щодо подальших дій української влади. Озвучені рецепти, звісно, діаметрально протилежні відповідно до ідеологічних ніш, але дивуватися тут немає чому.

Решта політиків першого ешелону, чи тих, які ще недавно претендували на перші ролі, незрозуміло чому відмовчуються. При тому, що вони не могли не помітити, наскільки тема “Північного потоку” і подальших дій України з цього приводу хвилює суспільство. Але замість запропонувати конкретні кроки, вони або просто шпетять Зеленського, або ігнорують проблему. Можливо, тому що просто чекають, поки рейтинги чинного президента обваляться до точки неповернення і можна буде знову вступити в боротьбу за владу. Щоправда несхоже, щоби вони мали план дій на випадок перемоги.



Related Post