Сб. Лип 20th, 2024

Партнерство заради миру та єдиний фронт опору путінській загрозі у світових ЗМІ

Партнерство заради миру та єдиний фронт опору путінській загрозі у світових ЗМІПартнерство заради миру та єдиний фронт опору путінській загрозі у світових ЗМІ

Останнім часом виникає якесь сюрреалістичне враження, що практично весь світ спостерігає за розвитком подій в Україні як за якоюсь грандіозною “виставою”. ЗМІ одне за одним “вангують” про початок наступу. Українські, ворожі, зарубіжні.

“Завтра”, “через 2 тижні”, “наприкінці травня”. “Танки є!”, “Танки є, але вони тільки для навчання українських Захисників”, “Літак не буде!”, “Будуть, але протягом 2 років”…

“Аналітики” всіх мастей вилізли на телеекрани та сторінки мереж зі своїм власним “пророчим” баченням ситуації на фронті та перспектив розвитку подій. Оперуючи чутками та власними фантазіями такі “фахівці” обґрунтовують різні “можливості” та їх наслідки.

Навіть всесвітньо відомі шановні видання на кшталт The New York Times у гонитві за читачем охоче розповсюджують сумнівні інтерв’ю та прогнози. І нема в цьому нічого дивного. Одні ловлять хайп, інші – заробляють гроші, треті – просто спостерігають за кривавою війною в Україні, як за напруженим хорором, періодично відволікаючись від подій на екрані для поповнення запасів поп-корну та кіл.

Із хайпом все зрозуміло. Рейтинги, становище, впізнаваність як окремих осіб, так і цілих держав зараз багато в чому залежать від публічної позиції щодо російської агресії проти України. І на особистісному рівні, і на політичному, і на державному. Із заробітками теж усе зрозуміло.

Не йдеться про розкрадання бюджетів та цільових програм. Це інше). Але навіть допомога Заходу озброєнням українським захисникам збагачує виробників зброї, для яких будь-яка війна – це “клондайк”. Тим більше така страшна та криваво-повноцінна, яку кремлівський недоумок розпочав 24 лютого 2022 року.

Ті, хто спостерігає по екранах моніторів та телевізорів за кривавими подіями, теж мають свої вигоди. Жахливо, так! Але існує багато теорій, які пояснюють, чому люди можуть відчувати прагнення такого спостереження.

Одна з таких теорій – це теорія еволюції. Відповідно до цієї теорії люди мають схильність до інформаційного залучення до потенційних небезпек, щоб навчитися уникати небезпеки в майбутньому. Це пояснює, чому люди можуть відчувати тяжіння до трагічних новин та жахів – такі події дозволяють їм вчитися та реагувати на потенційні небезпеки.

Ще одна теорія – це теорія адреналіну. Спостереження за трагічними подіями може викликати у людей адреналін, який є хімічною речовиною, пов’язаною із почуттям хвилювання та збудження. Деякі люди можуть отримувати задоволення від цих гарячих відчуттів і тому постійно шукають нові можливості для спостереження за трагічними подіями.

Нарешті, деяку частину людства просто захоплюють страшні історії, і вони добре почуваються, слухаючи їх. Це може бути пов’язане з цікавістю, любов’ю до містики та жахів, або бажанням відірватися від реальності та пережити щось нове та захоплююче.

На відміну від таких європейців та американців, “дітей” спокійного та забезпеченого суспільними благами життя, для українців нічого “захоплюючого” від участі в кривавій війні немає зовсім…

У жодному разі не принижуючи справжнє “партнерство заради миру” та “єдиний фронт опору путінській загрозі”, але чи не варто було б “поставити на місце” дурного диктатора ще навесні 2022 року? Тоді б і не було такого питання, як “що робити з Росією після перемоги України”.

Ненадовго “Замочити в сортирі” одна схиблена істота та певна кількість її найближчого оточення набагато простіше, ніж намагатися спрогнозувати розвиток подій для багатомільйонної нації розумово покараних кремлівською пропагандою росіян. Навіщо було доводити до стану, коли єдино можливим кінцевим варіантом перемоги України є тотальне знищення Росії як такої?

Відповідь завжди прихована у вигодах. А вони (вигоди) є практично у кожного прямого чи опосередкованого учасника кривавих подій. Навіть проста “адреналінова залежність” “глядачів”. Якби ця війна палала за десятки тисяч кілометрів від українських кордонів і не зробила замах на нашу свободу і життя, ми, українці, теж були б “глядачами”. Але, на жаль, у цьому “кіно” ми і наш ворог граємо “головні ролі”.

І ми віримо, що у фінальних титрах ворожа масовка вся буде в “жалобних рамках”, а “режисери” та “сценаристи” отримають за заслуги за ці, далеко “не екранні” жахи та страждання українців.

Дай Боже, щоб це сталося якнайшвидше!

Юрий Федоренко



Related Post