Судді Печерського суду свідомо перешкоджають правосуддю. Та відбирають законне право звинувачуваних оскаржувати вироки та запобіжні заходи в апеляційному суді. Шляхом свідомої спекуляції та не передачі матеріалів справи до наступної інстанції.

Українська судова система давно вимагає удосконалення. А українські закони “залатаних дірок” та перепису цілих пунктів. Аби правосуддя почало дійсно “вершитися”, а не купуватися, вимінюватися та ставати предметом обходу чи ухилення. Не для кого не є секретом, що кількість прогалин в українському законодавстві, дозволяє представникам закону спекулювати та хибно трактувати його на свою користь.

Та в чому ж основна проблема такої ситуації? Можна подумати, що так звані прогалини іноді навіть корисні, а у світі не існує ідеального законодавства.

Аби відповісти на це питання та розібратися, повернемося до Печерського суду в Києві. Та розглянемо модель українського правосуддя на наявному прикладі.

Після того, як Печерський суд обирає звинувачуваному запобіжний захід, в адвоката підозрюваного є рівно 5 днів аби подати апеляцію. Ця норма визначена законом та не може бути змінена чи оскаржена за будь-яких обставин. Адвокат, як і належить за законом, направляє апеляційну скаргу в Київський апеляційний суд (надалі КАС). Однак, лише скарги від адвоката недостатньо. КАС також має отримати матеріали справи й від Печерського суду. І це, нагадаю, має відбутися протягом 5 днів після обрання запобіжного заходу.

На цьому моменті й починаються спекуляції та хибне трактування закону. Деякі судді Печерського суду, які мали б бути голосом та слугами закону, натомість стають Мефістофелем. Свідомо затримуючи матеріали справи, на більше ніж 5, визначених законом, днів. Не передаючи документи до КАСу – печерські судді унеможливлюють право підозрюваного на апеляцію. Схеми у представників Феміди різні: незапланована навмисна відпустка, виправдання про не передачу матеріалі до канцелярії через “навантаження суду” чи навіть перекладання відповідальності за затримку документів на помічників. Які можуть передати їх лише за дорученням самого судді. Так, матеріали справи залишаються “припадати пилом” в судівських кабінетах стільки, скільки захочуть самі судді.

Наприклад, Печерський суд обирає запобіжний захід людині у вигляді тримання під вартою протягом 60 днів. І суддя всі ці 60 днів робить усе для того, щоб не передавати матеріали справи в Апеляцію. А в цей час відбувається засідання й новий запобіжний захід обирається знову. Так, стара ухвала суду вже не може бути оскаржена, бо вона більше не діє. А нову – знову “притримують” та приховують від КАСу. І так по колу – стороні захисту не дають оскаржити дії суду, тобто порушують принципи кримінального процесу. Порушують право людини рівності перед законом і судом.

В цій суддівській схемі й судовій системі, людина, стосовно якої обирають запобіжний захід, проводить всі ці 60 днів під вартою. Без можливості оскаржити це рішення. І 60 днів в подібних ситуаціях не є найменшим значенням. Інколи подібні справи, особливо резонансні, навмисно затягуються суддями на 5, 10, 15 років.

Натомість судді виходять “сухими з води”. Використовуючи знання недосконалої судової системи на свою користь. А звинувачуванні та їх рідні страждають.

Далі судді виносять свої рішення, на підґрунті незаконної спекуляції. Засуджуючи або виправдовуючи людину. Яка весь час “затягування” справи провела в СІЗО.

Ми не маємо забувати, що кожна така справа – це діти без батька поруч, це стара мати без допомоги сина, це зруйновані долі та розбиті родини. Однак, для деяких безчесних печерських суддів – це лише сухі цифри. Як, наприклад справа №757/7949/23-к (її ви можете знайти на сайті КАС). Стосовно цієї справи розгляд апеляції не міг відбутися 3 рази. Через те, що Печерський суд не передавав матеріали справи, притримуючи їх стільки, скільки їм потрібно. Натомість рішення КАС зміг винести майже через пів року після подання апеляційної скарги. Чи справедливо, що людина чекала свого права на апеляцію так довго? Чому суддя так зневажливо поставився до долі людини? Чому не передав матеріали справи до канцелярії швидше? Бо не хотів, бо не вважав за потрібне. Бо поставив власні інтереси та вигоду на перше місце.

Ми не маємо забувати, що кожен українець може стати “наступним” підсудним “нечистого на руку” судді. Читаючи це, кожен з нас стає свідком творення системи сьогодні. А вже завтра може стати учасником. Чи ліпше сказати жертвою недосконалої системи. Або хворої Феміди, яка втратила здатність до звершення справедливості. Чи заслуговують українці на таку судову систему та чи мають право Печерські суди чинити такі дії? Відповідь очевидна.

Чи можна “вилікувати” Феміду? Однозначно, так. Та лише там, де залишився її дух. Лише там, де судді все ще пам’ятають, що служать закону та справедливості. А не керуються власною вигодою.