“Ізолятор тимчасового тримання: українські реалії”: Чому правоохоронна система катує затриманих

Рівень держави можна зрозуміти лише глянувши на її пенітенціарну службу:  ізолятори тимчасового тримання, СІЗО, тюрми. Всі ці установи є певною призмою розвитку, як економічного, так і морального рівня країни. Адже саме по ставленню держави до злочинців та затриманих – тобто, дорослих, які певним чином порушили закони цієї ж держави, можна зрозуміти в яких умовах існують найменш захищені шари населення. Саме умови, в яких утримуються вже засуджені або підозрювані і є показником правдивого ставлення держави до своїх громадян. 

Перше місце, куди потрапляють затримані є ізолятор тимчасового тримання. Спеціальний орган, де можуть утримуватися:

• підозрювані у вчиненні кримінальних правопорушень;
• затримані за ухвалою судді з метою приводу;
• підсудні, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 3 діб, якщо тримання особи в СІЗО неможливе;
• затримані, для проведення слідчих дій;

А також ті підозрювані, чиєму життю щось загрожує. Тобто, за законом, в ізоляторі тимчасового тримання можуть знаходитися не тільки з метою затримання, а й для того аби захистити. 

При цьому, в ізоляторі тимчасового тримання людина може перебувати не більше 10 днів (за Законом України “Про попереднє ув’язнення” та Наказу МВС України №638 від 02.12.2008), через одразу кілька причин.

По-перше, в ізоляторі тимчасового тримання немає лікарів. Тобто, затриманий з хронічним захворюванням весь час перебування в ІТТ не буде отримувати потрібної медичної допомоги та медикаментів. 

По-друге, ізолятор тимчасового тримання не має можливості надавати людині нормального харчування. 

По-третє, не має можливості надавати утримуваному нормальні побутові умови: заміну постільної білизни, прання особистих речей, стрижку. 

І всі ці умови є прийнятними, зважаючи, що людина існує в них щонайбільше 10 днів. А уявімо, що хворий цукровим діабетом з інсулінозалежністю потрапляє до ізолятора тимчасового тримання та “застрягає” там на 3 місяці замість 10 днів. Без ліків, без обстежень лікаря, без нормальних умов для існування. В таких умовах людина незахищена, безпомічна та повністю вразлива. Людина готова піти на що завгодно, підписати будь-який документ та зізнатися у вчиненні будь-яких дій – аби тільки отримати потрібні ліки чи хоча б нормальні умови для існування. Затримана людина стає маріонеткою в руках правоохоронної системи. Це все здається повним абсурдом. Але це все і є українською реальністю. Адже, як ви вже зрозуміли, українська реальність відрізняється від українських законів. А “нечисті на руку” представники закону – користуються своїм службовим становищем аби отримати бажане.

Піддаючи затриманих в ІТТ справжнім тортурам, правоохоронці отримують бажані “зізнання” чи “співпрацю” зі слідством. Слова “зізнання” та “співпраця” взяті в лапки, бо є такими лише на папері. В реальності – це вимушені дії звинуваченого аби зберегти власне життя. Та виміняти свою фізичну та емоційну безпеку в правоохоронців. 

Чи порушує це права людини? 

Так! 

Однак, це ще не все. Окрім порушення права людини на медичну допомогу, соціальний захист та на свободу думки та слова – закріпленні в Конституції України, найвищому Законі країни. Тримаючи людину понад 10 днів в ізоляторі тимчасового утримання, правоохоронці також порушують право людини недоторканність, таємницю особистих розмов, а також право на оскарження рішень в суді. 

Так, право на недоторканність порушується представниками МВС України разом з ДСР НПУ, використовуючи службове становище, ігноруючи ухвали суду та певні норми КПК України, задля отримання показів, інформації, або навіть хабарю – вони навмисно утримують людину в ІТТ понад пів року, попри рішення суддів про незаконність такого утримання.

Право на таємницю особистих розмов порушується шляхом прослуховування всіх розмов утримуваного, навіть розмов з його адвокатом. Які мають залишатися конфіденційними. Адже, в ізоляторі тимчасового утримання йде постійна аудіо, відео фіксація камери, в якій утримується людина. А також в якій проводиться розмова з захисниками. 

Окрім вже переліченого, утримуючи людини в ІТТ більш як 10 днів, правоохоронці мають можливість: 

• приходити до затриманого в будь-який час. Навіть без запису в журналі відвідування;
• перевозити затриманого на особистому автотранспорті, без можливості прослідкувати куди саме та навіщо возили затриманого;
• підселяти до затриманого різних осіб, які можуть залякувати та нести загрозу життю затриманого;
• перешкоджати відвідуванню захисників;
• не доставляти затриманого вчасно на суди.

Аби уникнути всіх цих багаторазових порушень прав людини, правоохоронна система мала б забезпечити переведення підозрюваного з ІТТ в СІЗО на 11 день утримання. Адже, вже в СІЗО затриманий має доступ і до лікаря, і до медикаментів, і до кращого харчування, і до окремої камери, і до адекватних побутових умов, і до можливості спілкуватися зі своїми захисниками конфіденційно. Або можливість оскаржити рішення примусового тримання, за відсутності адекватної потреби. Що також передбачено Законом України. 

Однак цей механізм теж зламано. Адже існує наступна “відкатана” схема, за якою, як тільки захист скасовує через суд рішення про тримання особи під вартою, орган досудового розслідування в той же день виносить нову постанову про тримання в ізоляторі. 

Ось таке замкнуте коло виходить, коли орган досудового розслідування фактично не виконує Рішення суду, перетворюючи заходи безпеки на захід котрий не можливо скасувати. Натомість перебування підозрюваного в ізоляторі тимчасового тримання,  дає можливість правоохоронцям мучити та катувати його. 

Окрім приголомшливого порушення прав українців, правоохоронна система своїми діями ще й ставить під загрозу вступ України до ЄС. Який закріплено, як шлях, в Конституції України. Адже ще в 1995 році, вступивши до РЄ наша країна взяла на себе зобов’язання забезпечити права осіб, які підпадають під кримінальне переслідування. Саме в частині, що підозрювані не повинні утримуватись в ІТТ, понад встановленого законом строку, що й потягло за собою створення слідчих ізоляторів, гауптвахт для військовослужбовців тощо. Однак, цей пункт не виконується на жодному рівні. 

Висновок тут очевидний та дуже неприємний: правоохоронці нехтують основними права людини в Україні, катують людей, не виконують постанови суду та свідомо перешкоджають шляху нашої країни до ЄС.