Від «золотої ери» до посухи. Як Крим став аграрним регіоном і втратив цей статус?

Кліматичні умови на півдні України і на півночі Криму однакові. Це Крим.Реалії підтвердили усі опитані експерти. Чому ж сільське господарство окупованого Криму занепадає? Чому в Криму вже не вирощують рис, як раніше, а на материковій Україні ця культура росте досі? Що чекає сільськогосподарський Крим у майбутньому і чому продукти з Краснодарського краю Росії витіснили овочі і фрукти, вирощені на півострові? Чи правда, що до приєднання Криму до України півострів був пустелею? І як кримські татари вирощували фрукти і випасали худобу без дніпровської води?

Кримськотатарське сільське господарство

До Другої світової війни кримські татари успішно вирощували вологолюбні культури в посушливих умовах Криму. Доктор сільськогосподарських наук, академік-секретар відділення рослинництва НААН України Олександр Іващенко називає це «кримським феноменом».

«Вони створили унікальну систему збирання води. Це підземні галереї, це вміння знаходити водоносні горизонти, вміння їх проводити. У Середній Азії ця система називається системою кяризів, яка може збирати воду і раціонально її використовувати», – каже академік Олександр Іващенко.

У передгірській місцевості кримські татари «збирали тумани». Для цього ґрунт під деревом обкладали валунами розміром з голову.

«Ці камені за ніч охолоджуються, на них сідає роса, але ж камінь води не вбирає. Вода стікає по каменю і йде в ґрунт. Так, небагато, прийде води 1–2 міліметри, але щоночі. У результаті ці плодові дерева достатньо отримують води, щоб нормально плодоносити, навіть за умов сухого клімату», – розповідає Олександр Іващенко.

До Другої світової війни у Криму успішно вирощували оливу, тютюн, виноград і урюк. У кримськотатарських садах, чаїрах, дерева заввишки перевищують 12 метрів. Урожай збирають за допомогою спеціальних драбин «четал».

«Туди можна було залізти із кошиком для збору. І спускали на мотузках. Збір починався знизу, щоб не збивати фрукти, і поступово рухалися вгору. Спеціально одягали рукавички і в оцих рукавичках працювали, щоб не почавити плоди», – каже історик аграрної науки Петро Вольвач.

До Другої світової війни якісні кримські фрукти постачали залізницею до Москви й Санкт-Петербургу. Груші й яблука кримського сорту Синап Кандиль везли по 10–12 діб і продавали поштучно.

«Кожне яблуко, яке запаковувалося в ящик, ну, по перше, була стружка, загорталося папером. Кожне яблуко, особливо груша, замотувалися у цей папір. До того ж усе укладали так, щоб хвостова частина – хвіст-плодоніжка – не пошкодився», – каже вчений-садівник Петро Вольвач.

Довоєнне сільське господарство Криму ексдиректор Нікітського ботсаду Валерій Єжов ділить на дві зони. Першу, степову, на півночі півострова, кримські татари використовували як пасовище. Іншу засівали зерновими, вирощували фрукти й виноград.

«У передгірській частині, там, де була вода, – це Бахчисарайський район, Білогірський район, частково Старий Крим і, звичайно, південний берег десь до Морського, де теж була вода, – там дійсно було досить інтенсивне господарство сільське. Вони вирощували зерно і фрукти, й виноград у них був. І випас – молочний і м’ясний», – каже він.

У цій водній зоні був кримськотатарський радгосп Черкес-Табай під Феодосією. У 1930-х роках там збирали зернові на комбайнах «Холт». На початку XX століття ця американська компанія з Каліфорнії була лідером із виробництва зернозбиральних машин.

У 1920-х роках під Сімферополем працювала велика птахофабрика. Розводили курей італійської породи леггорн, добре пристосованої до теплого кримського клімату.

«Нові люди» в Криму і візит Микити Хрущова

Але після депортації кримських татар у 1944 році радянська влада почала заселяти Крим новими людьми. У першій хвилі переселенців росіяни, українці з Кубані, Краснодарського краю Росії, регіонів України.

«Не просто десь там із Західної України чи з Карпат, це буде пізніше, де не було досвіду такого садівничого, – а переселяли з Вінниччини. Ну от Куйбишевська (Куйбишевський район – територіально-адміністративна одиниця Кримської області УРСР, існувала з 1930 по 1962 роки), це зараз Бахчисарайська зона, – заселена українцями з Вінниччини. Все-таки садівничий досвід в українців був», – каже Петро Вольвач.

Росіян першої хвилі селили на півдні Криму, другої, у 1950-х роках, у центральних і північних районах півострова. Серед голого степу.

«У Крим починають завозити лояльне населення з центральних областей Росії. Вони вміють вирощувати картоплю, капусту, в зоні достатнього зволоження на кшталт Смоленської області чи Вологди, але, пробачте, жити в умовах, де немає води, вони не вміють. Вони не вміють вирощувати виноград і немає традицій його вирощування», – зауважує Олександр Іващенко.

Кримськотатарські традиції ведення господарства у посушливих умовах, сформовані століттями, занепали. Крим критично потребує води.

У 1950-х роках радянська влада вирішує дати півострову дніпровську воду. Перший, пробний, пуск води Північнокримським каналом відбувся у 1958 році. Через три роки почалися земляні роботи, тоді на півострові чекали візиту керівника СРСР Микити Хрущова.

«Розбили там уже столи, коньяки повинні литися рікою, а він на відкриття тоді не приїхав. То все це чиновництво накинулося на всі коньяки і ковбаси», – пригадує Петро Вольвач – у 1961 році він був студентом і навчався у Криму.

Хрущов приїхав на півострів восени 1963 року, тоді ж офіційно й відкрили іригаційну споруду. Дніпровська вода пішла в Крим. Вперше в історії. Ось так і почалась «золота ера» сільського господарства Криму, кажуть опитані нами вчені.

«У Криму з появою води було розвинене кормове виробництво: вирощування люцерни, вирощування культур, які високопротеїнові, для відгодівлі тварин. У Криму почали розвивати тваринництво. Розвивати молочне тваринництво, розвивати птахівництво, розвивати рибне тваринництво. Адже добре прогріта вода в ємностях дає можливість великого приросту якісної риби», – каже Олександр Іващенко.

«Золота ера» сільського господарства Криму

Завдяки воді з Дніпра Крим набув статусу аграрного регіону. У півострова з’явилася власна сільськогосподарська спеціалізація: кримські цибуля, персики, троянда і лаванда.

«Зернові культури – це тверда пшениця, це була фішка. Крим був таким надійним постачальником твердих сортів. Десь до 2 мільйонів тонн збирали кожного року», – розповідає Валерій Єжов.

Крим ніколи не був житницею України, кажуть експерти. Але коли дніпровська вода пішла на півострів, врожаї зернових зросли – щонайменше в 7 разів. За підрахунками Олександра Іващенка, в радянську епоху у Криму вирощували близько тонни зерна на одну людину.

Після 1963 року в Криму почали вирощувати рис, раніше цієї культури на півострові не було ніколи. До анексії Крим забезпечував половину потреб України в рисі.

Розбити рисові чеки там, де їх ніколи не було, – зовсім не забаганка радянських чиновників, пояснює експерт. Клімат Криму цілком придатний для рисівництва.

«Рис у нас можна вирощувати до міста Вознесенська. Включно! У промислових умовах можна вирощувати рис, тобто достатня кількість тепла і довжина теплого періоду року, щоб там рис нормально ріс і достигав. Це практично північна межа промислового вирощування рису в світі», – пояснює Олександр Іващенко.

Штучне зрошення дало поштовх розвитку виноградарства у Криму. Півострів приблизно на 25% забезпечував Україну виноградом.

Так тривало до кінця 1980-х років. Далі антиалкогольна кампанія Горбачова знищила колекційні сорти кримського винограду. Знамениту «Массандру» від ліквідації врятував особисто перший секретар компартії України Володимир Щербицький. Кримські виноградники вижили й у кризові 1990-і роки, коли країні було зовсім не до лози й вина.

«В 1990-і роки, хоча був певний економічний спад, коли відокремилася Україна, і ми це знаємо, – але все ж таки і посадка садів і посадка виноградників, скажімо, продовжилась, і був так званий однопроцентний збір від продажу алкоголю, від продажу тютюну, який ішов на закладку садів і виноградників», – згадує Валерій Єжов.

Завдяки воді з Дніпра сади Криму, які ще до Другої світової війни постачали свої фрукти до Москви й Санкт-Петербургу, почали висаджувати серед степу. Під пекучим кримським сонцем.

«На зрошенні, безумовно, на цих родючих землях, урожай значно підвищувався. Таким чином виросла нова галузь – це степове, але зрошуване садівництво і виноградарство. В інтенсивних садах стали отримувати по 300 центнерів із гектара», – каже Петро Вольвач.

Херсонщина з водою

Кліматичні й природні умови півдня Херсонщини і півночі Криму однакові, кажуть фахівці. Головна відмінність: на півдні України є вода; у Криму, після 2014 року, немає.

«У нашому випадку – це життя або смерть. Дилема така: або життя, або смерть. Бо без води тут насправді нічого не росте», – розповідає фермер із Херсонщини Ігор Брагинець.

Землі Ігоря Брагинця – у Чаплинському районі, поблизу адмінмежі з Кримом. Фермер обробляє 1700 гектарів угідь – це приблизно як 2400 футбольних полів. Він вирощує овес, сою, рапс, кукурудзу. 95% його земель на зрошенні. Це дозволяє збирати два врожаї на рік.

Як і інші фермери, воду для поливу Брагинець купує у Держводагентства України. За 1 м³ платить 1,45 гривні. За рік він використовує у господарстві 7 мільйонів кубометрів води. Платить за це близько 1 мільйона гривень.

«Зрозуміло, коли в тебе вода є і є стабільно, ти можеш говорити: «Я за неї багато плачу». Але поставте це питання аграріям, які втратили урожай внаслідок посухи. Вони скажуть: «Хлопці, хай буде в 10 разів дорожче, але дайте. Я сам подумаю, що поливати, я поллю небагато, але я поллю і я буду з врожаєм. Я буду ощадніший і буду більше використовувати технології, але у буду з урожаєм. Але зараз я без нічого», – пояснює Ігор Брагинець.

Вода – питання життя і смерті для півдня України, переконує фермер. Тому він категорично проти приватизації каналів та інших іригаційних споруд.

«Фактично на нафтовій трубі сидить Медведчук, на металі і «цвєтмєтах» сидить Коломойський, на металі сидить Ахметов, на вугіллі сидить Ахметов, на електроенергії, більшій частині, сидить Ахметов, а от тільки водяна труба залишилася не приватизована. Але ж вода – це не вугілля і не електроенергія, це основа всього живого», – каже фермер.

Крим без води

Від полів Ігоря Брагинця в Чаплинському районі Херсонської області до села Правда Первомайського району в Криму менше від 70 кілометрів. Але ситуація на цих землях протилежна.

«Поливаємо тільки кормові культури, овочі і кукурудзу. Ті культури, які без води рости в Криму не можуть. Звичайно, говорити про зернові, говорити про соняшник, говорити про інші культури, які ми могли б собі дозволити поливати, то зараз ми ними не займаємося, тому що це просто не вигідно. Тому що води не вистачає», – розповідає головний агроном сільськогосподарського виробничого кооперативу «Правда» у Криму Павло Талалов.

У 2020 році зернових зібрали на 50% менше, ніж попереднього року, розповідає агроном. Частину полів агрокооперативу взагалі довелось списати.

«Скоротили площі під овочевими, тому що вода – все-таки фактор, який обмежує. По-друге, якість води, якою ми користуємося, все-таки не та. Не ті хімічний склад і сольовий. Звичайно, вода набагато гірша. Якість води дніпровської, будемо говорити, ідеальна для рослин», – признається Павло Талалов.

Від відсутності дніпровської води страждає й інший аграрний комплекс у селі Земляничне в Білогірському районі на південному сході Криму. Щоб мінімізувати витрати води, тут запровадили систему No-Till – це коли оранку не проводять, а землю спеціально вкривають прошарком подрібнених рослин.

«У нас єдиний спосіб – нульова обробка землі, No-Till, з максимальним збереженням вологи. У нас стерня залишається в ґрунті. Вона захищає ґрунт від сонячного удару, зменшується випаровування», – пояснює директор сільгосппідприємства «Зоря» у Криму Азед Магомед Алескеров.

Новаторські підходи врятують сільське господарство Криму, вірять агрономи сільгоспкооперативу «Зоря». Хоча і бідкаються, що родючого ґрунту на півострові меншає. Після анексії Володимир Путін обіцяв кримським аграріям зовсім інше життя: «Які галузі могли б бути перспективними для Криму? Зрозуміло, сільське господарство. До речі, на підтримку сільського господарства ми спрямували 3 мільярди рублів. Це в 5 разів більше, ніж минулого року, і в 10 разів більше, ніж у 2014 році. Потрібно тільки ці гроші освоювати ефективно».

Регіоном підвищеної екологічної небезпеки тепер називають Крим експерти. Посушливий півострів навіть загрожує материковій Україні.

«Сьогодні у науковців є таке поняття, як «ефект духовки». Тому що в Криму формуються розпечені повітряні маси. Потім вони повітряними потоками переміщуються на територію України (материкової частини України – ред.) і завдають нам збитків і в екологічній, і в економічній сферах. Це в зв’язку з тим, що немає зрошення. Екосистема деградує, зміни клімату призводять до того, що нагріваються повітряні маси, і ніякого контролю чи стабілізації процесів не відбувається», – пояснює заступник директора Інституту водних проблем і меліорації України Михайло Яцюк.

Без води окремі галузі сільського господарства Криму просто зникли.

«Практично повністю зникло рисівництво – повний занепад. Занепад садів – немає чим зрошувати, занепад вирощування олійно-ефірних культур», – каже Олександр Іващенко.

Рис, горох, соя – ці вологолюбні культури вирощувати у Криму дедалі складніше, води не вистачає. Тваринництво і рибництво теж зникають.

«Якщо немає води, немає поливних територій, то немає кормів, практично. І звідси буде і у тваринництві падіння, не буде того ж молока, м’яса і так далі», – пояснює Валерій Єжов.

Знизились і врожаї зернових. Зараз, за даними Олександра Іващенка, у Криму збирають 3–4 тонни з гектара. До анексії було втричі більше.

Ось статистика, оприлюднена владою півострова, підконтрольною Кремлю, у січні: соняшника зібрали майже в 3 рази менше ніж до анексії, овочів у 5 разів, молока менше в 2,6 раза. Крим втрачає статус аграрного регіону.

«Що відбулося в Криму? Він затиснутий. З одного боку Україна, з якою в нього нічого немає. А з іншого боку, в нього є Краснодарський край (сусідньої Росії – ред.). Так от дивіться: об’єм сільськогосподарської продукції в Криму в минулому році становив 1% від загального в Росії (промовець виходить із позиції Кремля, за якою Крим нібито є «частиною Росії», і його показники треба порівнювати з російськими – ред.). Але дивіться: Краснодарський край – 7,2% Далі зернові: Крим 1,5 мільйони, майже, а Краснодарський край – 13,8 мільйона. Виходить, що Крим не тільки не вийшов на європейські стандарти – він не конкурує навіть із Краснодарським краєм. І це знають усі місцеві люди, бо продукція краснодарська заполонила всі магазини», – каже Валерій Єжов.

Ми перевірили кримські продуктові крамниці. І ось результат: cолодка кукурудза, горошок, цукор, олія, консервовані огірки й томати, багато інших продуктів – усе з Краснодарського краю Росії.

Материкова Україна прилаштувалася жити без кримської сільгосппродукції. Площі під рисом на Одещині й Миколаївщині вже перевищили ті, що були на півострові. Ці ж регіони, а ще Запорізька область, перекрили потребу в винограді. Після анексії Україна на 50% збільшила експорт зернових. Аграрії навчилися вирощувати персики й інші плодові культури на півдні материка. Кримську лаванду тепер висаджують на Київщині.