Київ став епіцентром проведення операцій з трансплантації органів відтоді, як на його території повноцінно почали функціонувати Інститут хірургії та трансплантології ім. А.А. Шалімова НАМН України, Інститут серця та Київська обласна клінічна лікарня. Окрім цих медичних установ повноцінні операції такого типу по силах Центру трансплантації органів при Запорізькій обласній лікарні та відділенню хірургії і трансплантації у Дніпровській обласній клінічній лікарні ім. І.І.Мечнікова. Загалом у 2018 році до здійснення трансплантації органів мають активно пристати 11 медичних центрів, із яких два – кардіохірургічні при Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова.

Така мета напряму пов’язана з імплементацією норм нещодавно ухваленого закону щодо внесення змін до низки законодавчих актів про охорону здоров’я, трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини. Документ з порядковим номером 2386а-1 зазнавав корективів та доопрацювань майже два роки. Він не викликав супротиву під куполом ВР, натомість, наштовхнув киян на певні перестороги. Найбільша з них стосується імовірного розквіту в столиці груп «чорних трансплантологів». Говорячи про це, містяни найбільше озвучували свіжі дані про розслідування справи банди таких трансплантологів, котра вербувала неповнолітніх для протизаконної пересадки органів через соціальні мережі. Автори документа навпаки роз’ясняють громадськості через екрани телебачення та соціальні форми комуні кування, що закон про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини має вдосталь запобіжників.

Легалізація відносин із реципієнтами стартує з 1 січня 2019 року після появи в країні конфіденційного реєстру даних.

ЩО БУЛО ТА НА ЩО ВИЙШЛИ?

• Норми закону про трансплантологію в нашій державі діяли ще з 1999 року. Щоправда, «презумпція незгоди» людини стати донором не мала жодного відношення до позиції його родичів. Наразі українець за життя матиме право чітко прописати відмову. Якщо він цього не зробить, то рішення прийматимуть його дружина чи чоловік і родичі першої лінії. Навіть одне сказане «ні» стане підставою для того, щоб усі органи людини залишилися в її тілі.

• Дія закону не розповсюджується на ветеранів АТО та Операції об’єднаних сил, діти-сироти, ті люди, які визнані недієздатними, і ті, чия особистість не визначена.

• Згоду чи незгоду громадянина стати донором опісля біологічної смерті чи смерті мозку фіксуватиме єдина державна інформаційна система трансплантації. Її планується створити до 1 жовтня 2018 року. А факт смерті фіксуватиме не один лікар, як то було раніше, а три. Кожен із медиків нестиме кримінальну відповідальність за цей вердикт.

• У медичних закладах запрацюють «Етичні комітети». Саме на них покладеться відповідальність за огляд волевиявлення потенційних донорів та реципієнтів, за контроль роботи певних мед закладів. А ще на часі створенні універсального переліку громадян, які погоджуються на донорство. Такі зміни вимагають грошових вливань. Тільки один апарат для діагностики факту смерті мозку коштує від 2 до 3 тис дол. На встановлення обладнання для забору стовбурових клітин знадобиться приблизно 36 тисяч євро (це – приблизні дані).

• Норми закону в ідеалі мають захистити і реципієнтів, і донорів. Головна його вимога під час імплементації – конфіденційність даних, які вноситимуться до реєстру. • Фіксуватимуться не тільки внесені відомості, а й історія усіх переглядів. Тобто, органи йтимуть від донора до реципієнта після автоматичного визначення пари та погодження з консиліумом лікарів.

• Головною причиною гальмування української трансплантології вважається відсутність потрібної кількості органів для пересадки. В Україні щороку помирає від 40 до 60 потенційних донорів на мільйон населення. Тобто, йдеться про 3 тис донорів, які могли би врятувати життя 10 тисячам хворих співвітчизників.

• Експерти підрахували, що 500 мільйонів гривень, які Кабінет Міністрів щороку спрямовує на підтримку українців, котрим слід здійснити операцію з трансплантації органів за кордоном, наші медики могли би врятувати не 150-170 життів, а в три – п’ять разів більшу кількість. Українські фахівці високо рівня в сфері трансплантації у нас чудові.

ЗМІНИ РОЗПОЧНУТЬСЯ З КИЄВА ТА НИРОК

МОЗ готувалося до дії цього закону заздалегідь. У 2018-му в нас стартував пілотний проект щодо трансплантації нирок від посмертного донора. Головні виконавці Київ та решта чотири центри, де здійснюються відповідні операції. На цю потребу у поточному році закладено 112 млн грн, та по 100 млн грн. на 2019-й та 2020-й. Наразі трансплантації нирок потребують майже сім тисяч громадян. Взагалі в МОЗ підрахували, що згідно з річною потребою треба пересадити майже 2,5 тис нирок, здійснити близько 2,5 тисяч пересадок серця, 1500 – печінки та 600 – кісного мозку. Наразі нам вдається здійснювати тільки 150 пересадок нирок. Нове серце за роки незалежності змогли отримати лише шість українців. Трансплантація легень здійснювалася один раз в Інституті ім. Шалімова. У світі таких – по 3 тисячі на рік. Наразі у реєстрі МОЗ перебуває 6000 прізвищ українців, яким потрібна допомога.

ПРО ЩО КАЖУТЬ ФАХІВЦІ?

Заступник в.о. міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський: «Відправка за кордон для нас є болісним питанням. Закон про трансплантацію спростить цю роботу. Навіть якщо вкласти менше коштів у розвиток трансплантології в Україні, то ми могли би врятувати набагато більше людей. Для цього в Україні є потрібне технічне обладнання та кваліфіковані спеціалісти. Українські хірурги без втручання ззовні здатні проводити найбільш розповсюджені трансплантації на високому рівні. І йдеться не тільки про Київ».

Керівник Комітету ВР з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець: «Трансплантація органів від мертвого до живого – це перспектива розвитку сфери охорони здоров’я. Донор кісного мозку – це людина, у котрої беруть кров, центрифугують її, а стовбурові клітини видаляють… За 20 років половина операцій у світі буде з трансплантації не органів від померлих осіб, а штучно вирощених та створених – 3D-каркас втраченого органу, в якому можна наростити клітинки. Це і телемедицина, і трансплантологія, і нанотехнологія. Полосних операцій не буде».

РОЗВІНЧУВАННЯ МІФІВ

На сторінках в соціальних мережах чимало тематичних груп за участю небайдужих людей і тих, кому потрібна допомога. Найсвіжіша історія у Ксенії Щиголь- Науменко, яка живе із новим серцем:

Після пересадки людина близько 10-15 днів перебуває у реанімації, вчиться рухати руками, робити дитячі вправи, стискати кулаки, носки на себе та назад, дихальна гімнастика найпростіша.. Потім людину починають потроху саджати, і тільки згодом вона вчиться робити перші кроки, вчиться ходити сходами.. Орган можна чекати скільки завгодно. Я чекала – місяці. Серце підійшло з третього разу. Багато хто чекає набагато довше. І з 10 разу серце може не підійти за усіма параметрами. В Індії плескають в долоні, коли рятується життя! А в нас?!»

• Орган для пересадки від донора – як живого, так і померлого – має підходити людині, якій його пересаджують за розміром, вагою, групою крові, генетичною сумісністю. Інакше – неминуче гостре відторгнення трансплантованого органу та смерть реципієнта.

• Щоб підібрати пару «донор-реципієнт», потрібно мати лист очікування з сотнями реципієнтів.

• Донора підбирають за ростом, вагою, антителами, групою крові.

ЯК ПРАКТИКУЄ «ПРЕЗУМПЦІЮ НЕЗГОДИ» СВІТ?

• У світі існує дві моделі пересадки органів, незалежно від релігії, ментальності чи законодавчої бази. Трупну трансплантацію здійснюють в Австрії, Франції, Польщі, Іспанії, Португалії, Росії, Білорусі, Казахстані, Бельгії, а презумпція незгоди діє в США, Австралії, Канаді, Великобританії, Німеччині, Нідердандах, Норвегії, Греції. Так чи інакше, а Україна все одно втрачала час через прогалини у законодавчій базі. Адже нирка є «життєздатною» тільки півдоби, серце б’ється всього чотири години.

• В Україні операції з трансплантації дешевші у рази. У середньому пересадка печінки у Білорусі вартуватиме 130 тис дол., в Росії – 150 тис. дол, в США – 300–350 тис дол, у Європі – 150–180 тис. євро, а в Україні – 150–200 тис грн.

• Найбільші центри нелегальної трансплантації в Турції, Індії, Китаї. Найвпливовіші постачальники людських органів – Бразилія, Індія, Молдова. В Україні справи «чорних трансплантологів» присікає СБУ, МВС, та Національна кіберполіція.

• Норми нового закону про донорство органів в Україні передбачають до 8 років позбавлення волі. Щодо дій «чорних трансплантологів» діють ст. 144 Кримінального кодексу «Насильницьке донорство»), ст. 143 («Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів чи тканин людини»), ст. 142 («Незаконне проведення дослідів над людиною»).

Питання, чи потрібне Україні та кожному з її міст право на пожиттєве донорство, завжди стояло гостро. Особливо відчутно воно було для тих громадян, котрі не мали змоги виїхати швидко за кордон та повернутися на Батьківщину із новим здоровим органом у тілі. Юристи поки що вивчають норми документа, медики чекають на конкретні зрушення в сфері трансплантології, а громадяни із серйозними хворобами полегшено зітхнули. У них з’явився шанс, який можна буде назвати «новим життям».

“Вечірній Київ”







http://kievtime.com/wp-content/uploads/2018/05/V-Ukrayini-shhoroku-pomyraye-3-tys-donoriv-yaki-mogly-by-vryatuvaty-zhyttya-10-tysyacham-hvoryh.jpghttp://kievtime.com/wp-content/uploads/2018/05/V-Ukrayini-shhoroku-pomyraye-3-tys-donoriv-yaki-mogly-by-vryatuvaty-zhyttya-10-tysyacham-hvoryh-150x150.jpgKievTimeВладаЗдоров'яКиївПодіїСуспільстводонор,людські органи,трансплантація органівКиїв став епіцентром проведення операцій з трансплантації органів відтоді, як на його території повноцінно почали функціонувати Інститут хірургії та трансплантології ім. А.А. Шалімова НАМН України, Інститут серця та Київська обласна клінічна лікарня. Окрім цих медичних установ повноцінні операції такого типу по силах Центру трансплантації органів при Запорізькій обласній лікарні...| Київської області та України | Kiev Time