Шанси “нормандського формату”: Що Кент пояснив Зеленському

Київ збереже фінансову та військову підтримку Вашингтона, але захист національних інтересів та визначення вектору розвитку – це прерогатива обраної українцями влади. Цей на перший погляд тривіальний підхід, озвучений Кентом, багато що пояснює в логіці двосторонніх стосунків між Україною та США

фото: ua.usembassy.gov

Заступника помічника державного секретаря з питань Європи та Євразії Джорджа Кента, який очолив місію США в Україні на період відпустки тимчасово повіреної Крістін Квін, в Україні сприйняли, здебільшого, як не надто сприятливий сигнал для Банкової з боку Вашингтона. Мовляв, надіслали до Києва фахівця з пострадянських держав та корупції, який говоритиме Зеленському гіркі істини. Чутки про те, що на Банковій не вітають спілкування політиків та урядових посадовців із Кентом – принаймні, в режимі тет-а-тет, таку версію лише підкріпили.

Але повчання українських можновладців – не єдина мета досвідченого дипломата. Він не тільки вельми активно зустрічається з представниками громадянського суспільства, бізнесменами, та кримськотатарськими активістами, формуючи точку зору Дерождепу на реальну ситуацію в Україні. Він, на відміну від Крістін Квін, ще й доволі відверто спілкується з українськими ЗМІ. Доносячи при тому точку зору чинної адміністрації США як на ситуацію, в якій опинилася Україна, так і на політику чинної української влади.

І тези Кента дозволяють більш реалістично глянути на цілу низку питань в двосторонніх стосунках. Оскільки в Україні ці питання, ставши частиною внутрішньополітичних суперечок, вже давно перетворилися на елементи міжпартійних чвар, а не дипломатії чи національних інтересів України та США.

Прикладом можуть бути безкінечні дискусії на тему “чи достатньо допомагають США Україні”. Теза Кента стосовно цього питання проста. “Щорічно наш Конгрес виділяє кошти для підтримки України в різних галузях –до 750 мільйонів на рік. Мабуть, є чотири, максимум, п’ять інших країн, які отримують таку підтримку від нас щорічно. І це не залежить від того, хто сидить у Білому домі”. Простіше кажучи, підтримка української державності є одним з найбільш дорогих проектів міжнародної допомоги США. Звичайно, Ізраїль, Єгипет та Ірак та Пакистан отримують більше. Але, приміром, Грузія отримує в рази менше. А Польща чи країни Балтії – в десятки разів менше. Достатня ця допомога чи ні? Питання дискусійне. Але два десятки інших партнерів України виділяють Україні в шість разів менше коштів.

Жорстко прагматичну позицію озвучив Кент і стосовно розширення “нормандського формату” за рахунок США. “На жаль, є різні механізми, не тільки щодо Донбасу, а й щодо Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії… Президент Росії Єльцин 22 роки тому під час зустрічі в Стамбулі обіцяв, що до кінця 2001 року всі російські війська будуть виведені з Молдови. Тобто цього року – 20-та річниця не виконаних обіцянок президента Росії. І були такі ж обіцянки Путіна Саркозі у 2008 році щодо ситуації в Абхазії та короткої російсько-грузинської війни. Тобто у Молдові вже 29 років, у Грузії 13 років і вже 7 років на Донбасі і в Криму”.

Простіше кажучи, позиція США зводиться до того, що “нормандський формат” – мертвий. І ніякі нові учасники переговорів – чи то США, Велика Британія, Китай чи Сомалі – ситуації не змінять. Зрушити її може тільки готовність Кремля змінити свою позицію стосовно Донбасу. Ну, або чиясь готовність застосувати силу. І оскільки воювати за Донбас – із непередбачуваними наслідками – США не готові, йти на компроміси стосовно Донбасу Кремль поки не планує, і погоджуватись на вимоги Путіна Україна також не збирається – то подальше використання дипломатичних ресурсів Держдепу на цьому напрямку видається недоцільним. З цим підходом складно не погодитись. Оскільки він має певну зрілість і внутрішню логіку.

Дипломатія США готова втручатися і працювати в тих випадках, коли ситуацію можна змінити. Натомість участь Вашингтона в “нормандському форматі” – як і в багатьох інших починаннях Банкової – не принесе реальної користі національним інтересам як США, так, за великим рахунком, і України. Ця участь стане хіба що приводом для переможних реляцій чинної української влади. Працювати на користь політичного рейтингу якої у Вашингтоні особливої потреби наразі не бачать.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua

Всі новини на одному каналі в

Google News