Олександр Цебрій розпочав “мерзьки” перегони?

Кому красиві фоточки з окопу?

В окопі в солдата немає часу на написання розлогих дописів у соцмережах.

Втім, деякі військовослужбовці примудряються бути настільки активними, що диву даєшся.

Одначе, політичним діячам, які намагаються «монетизувати» свій героїчний флер у політичний капітал, сам Бог велів і воювати, і пости писати, і лайки збирати, й нагороди отримувати.

Колишній мер Умані Олександр Цебрій, схоже, вже повним ходом веде виборчу кампанію. Коли він встигає воювати, якщо весь час іде опис битв і рефлексії на різні теми.
Ось ми бачимо постановочну фотографію американського М113. Бронетранспортер Цебрій порівнює з міською маршруткою. Допис завершується висновком: «Коли наступного разу ви, їдучи на роботу в годину пік, будете нарікати на дискомфорт у вашій маршрутці, то згадайте про нашу…»

До 8 березня Олександр пише симпатичний допис про свою однокласницю і санінструктора медбатальйону. Все це було б добре, якби не було таким пафосним і не нагадувало прийоми «міцних господарників», які під час передвиборчих кампаній вітали своїх виборців із Днем автомобіліста, Днем юриста, Днем велосипедиста, Днем дантиста, Днем каратиста…

Командир бригади, у якій воює пан Цебрій, є його земляком. Перебуваючи на позиціях кілька місяців, він уже отримав орден з рук головнокомандувача Олександра Сирського. Фотограф, який висвітлив цю мить життя нашого героя, усе робив для того, щоб замовник фото сам собі сподобався. Натомість Сирський на світлині чомусь заплющив очі. Може, щоб не бачити такого нахабного піару колишнього міського голови?

Деякі оповідання Цебрія про солдатський побут нагадують за своєю структурою бувальщини в дусі Остапа Вишні.

Судячи по ілюстративному матеріалу, в Олександра Цебрія є під рукою команда стилістів, фотографів та іміджмейкерів. Зрештою, мабуть так воно і є, бо деякі фотографії є авторськими і підписаними.

Пише Олександр Цебрій (або ж його спічрайтер) непогано. Але інколи перегинає палицю.

«З тих пір як я потрапив на нуль – принципово не використовую ЗСУшних набоїв. В моєму автоматі і підсумках тільки трофейні pid@rsкі патрони. Гидко брати будь що, окрім боєкомплектів… Розряджаючи магазини чергового заснувшого вічним сном ванькá, я перетираю набої і з посмішкою споряджаю його знову. Можливо хтось скаже лікуй кукуху, але мені дуже приємно це робити. Знаю, що воно, сyка, ними планувало вбити мене і моїх побратимів. Тому, я їх беру і повертаю абсолютно усі назад. Їх, їхніми ж набоями, знищувати в рази приємніше!», – такий пост з’явився трохи більше місяця тому.

Чи це бравада? Чи це просто сюжет американського бойовика?

І ще одне, досвідчена людина вам скаже точно: людина в окопі не буде шукати спеціальний символ, щоб поставити наголос на слові в своєму дописі. В крайньому разі вона може надрукувати заголовну літеру, щоб читач здогадався…

Можна сказати однозначно, що цілий колектив авторів створює мужній образ Олександра Цебрія, щоб у майбутньому він міг його використати для набуття політичного капіталу.