Ігри з МВФ: Чому Зеленський змінив пресинг на райдужні обіцянки

Президент України, поговоривши про “несправедливий МВФ”, який прив’язав транші до проведення реформ, напередодні переговорів з Георгієвою різко змінив риторику. Наскільки це допомогло справі отримання двох траншів від МВФ – стане зрозумілим вже незабаром

фото: president.gov.ua

Розмова чинного президента України з директоркою-розпорядником Міжнародного валютного фонду Крісталіною Георгієвою іще навіть не розпочалася, а наступний транш МВФ Україні, схоже, нам вже гарантований. Принаймні, такий висновок можна зробити із виступу Зеленського на форумі “Україна 30. Децентралізація”.

“Я вважаю, що ми все зробили. Все, що я обіцяв пані Георгієвій, і все, що нам потрібно для України, – всі головні реформи ми розпочали. Вони проголосовані. Земельна реформа, банківська реформа, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів. Лише перше голосування, але ми почали й реформу Служби безпеки України (…) Вважаю, що ми готові до отримання траншу”, –коротко і скромно резюмував свій виступ Володимир Зеленський. Заодно пообіцявши ще й “очищення судів” в недалекому, але поки що неозначеному майбутньому.

Подібна риторика навдивовижу різко контрастує з тим, що чинний президент України говорив місяць тому. Наприклад, коли в інтерв’ю Reuters та Associated Press розповідав, що з боку МВФ неправильно “прив’язувати транші до тих чи інших “маяків” .”Це несправедливо, коли у нас іде війна, коли ми боремося з олігархатом, коли ми боремося з корупцією”, – скаржився тоді іноземним журналістам український президент. Якось ігноруючи той факт, що судова реформа, якої вимагали тоді у МВФ – це ніби якраз і є інструмент для боротьби з олігархатом. “Не можна торгувати реформами за гроші”, – зазначив тоді Зеленський, і пересічному спостерігачеві могло здатися, що подібні формулювання є похоронним подзвоном за співпрацею з МВФ.

Але, схоже, жорсткі заяви, зроблені журналістам топових новинарних агенцій задля максимізації PR-ефекту, не справили особливого враження на посадовців МВФ. Простіше кажучи, блеф не пройшов – і реалізовувати якісь реформи заради грошей таки доведеться.

Можливо, і на Банковій усвідомили, що йдеться не тільки про два транші по 700 мільйонів доларів кожен, які наразі не отримала Україна з програми stand-by, затвердженої у червні минулого року. Саме через “ігри” з Нацбанком, відсутність прогресу в судовій реформі, та повернення регуляції цін на газ для населення.

Йдеться про те, що зрив співпраці з МВФ є ще й вкрай поганим сигналом як для інших донорів та кредиторів, так і для приватних інвесторів. Звичайно, велика кількість відносно “вільних” грошей на світових ринках дає Україні шанс без особливих проблем навіть сплатити 600 мільярдів гривень за обслуговування своїх боргів у поточному році. Але перехід “тимчасових труднощів” у кризу стосунків з МВФ став би катастрофічним у більш довготривалому плані. І неминуче дався б взнаки до наступних парламентських виборів. Тож на Банковій прийняли рішення радикально змінити риторику.

Тим паче, що порозуміння у питаннях антикорупційної реформи, реформи корпоративного управління та незалежності НАБУ з МВФ ніби як вдаклося досягти. Хоча судова реформа, а також ситуація з незалежністю Нацбанку продовжує викликати питання.

Мотивація сьогоднішньої заяви, загалом, також зрозуміла. Чинний президент України намагається переконати своїх виборців у тому, що виконавча і законодавча влада повністю виконали “домашнє завдання” перед контактом з МВФ.

І тепер у разі успішних переговорів це стане “високою оцінкою” під цим домашнім завданням. А в разі провалу – дозволить знову почати дискусію про “несправедливе ставлення” до України з боку МВФ.

Тож тепер справа за тим, як оцінять українські “половинчасті реформи” у Міжнародному валютному фонді. А наразі “гнучкість позиції” української влади у стосунках з МВФ натякає на той факт, що в разі невдачі на сьогоднішніх переговорах ми маємо всі шанси почути чергову порцію блефу від чинної влади у вигляді розповідей про “завищені вимоги до України”, “стратегічне партнерство з Китаєм” та ким-завгодно іще, чи нашу здатність взагалі обійтися без зовнішнього фінансування. Які, ймовірно, іще справлять враження на виборців однієї відносно популярної політсили – але не надто втішать зовнішніх та внутрішніх інвесторів в Україні.